Підсумкова робота за ГР 1 (УСНО ВЗАЄМОДІЄ) проводиться у формі АУДІЮВАННЯ (сприймання інформації на слух) на початку текстуального вивчення 1 розділу твору М.Бонда "Ведмежа на ім'я Паддінгтон".
Учитель/учителька читає уривок з розділу або пропонує учням/ученицям прослухати аудіозапис.
Після прослуховування запропонованого уривка учні/учениці відповідають на запитання до тексту. Згідно вимог до проведення аудіювання у 5 класі таких запитань 6, кожне вартує 2 бала.
***
Того дня містер Браун та місіс Браун приїхали на вокзал, щоб зустріти свою дочку Джуді. Вона саме ось-ось повинна була повернутися зі школи додому на канікули.
Та раптом... – ні, містер Браун не повірив власним очам! – за купою мішків з поштою вовтузиться хтось. Маленький, волохатий...
– Подивись-но, – сказав він місіс Браун, – присягаюся, там ведмежа!
– Ведмежа? – здивувалася місіс Браун. – На вокзалі Паддінгтон? Ведмідь у Лондоні? Що за дурниці, Генрі, цього не може бути.
Але це насправді було так. Ведмедик на вокзалі Паддінгтон. Він тихесенько сидів на старезній валізі перед "Бюро знахідок". Сидів сам-один. А на голові в нього був насунутий прекумедний капелюх.
Коли подружжя Браунів підійшло ближче, ведмедик скочив, квапливо підняв капелюха й розкланявся.
– Добридень, – продзвенів його тоненький голос. – Чи можу вам чимось допомогти?
– Може це не ти, а ми повинні тобі допомогти чимось? – спитала місіс Браун. – Звідки ти?
Ведмежа боязко озирнулося й сповістило по секрету:
– Я приїхав сюди зайцем. З Південної Америки, з Перу. Мені було там дуже сумно. Я потай пробрався на пароплав та всю дорогу харчувався самим апельсиновим джемом.
На шиї у ведмедика висіла позначка. А на ній було щось написано. Місіс Браун нахилилася й прочитала:
"Будь ласка, догляньте цього ведмедика. Заздалегідь вдячна. Тітонька Люсі".
– Генрі! – вигукнула місіс Браун. – Давай візьмемо ведмедика до себе!
– Але ж ми навіть не знаємо, як його звати... – почав було містер Браун.
– Назвемо його Паддінгтон, – рішуче сказала місіс Браун. – Адже ми знайшли його на вокзалі Паддінгтон.
І місіс Браун поспіхом пішла на перон зустрічати Джуді, а містер Браун повів ведмедика до кав'ярні поїсти.
Він обрав для ведмедика столик у кутку, біля вікна, та пішов по їжу. Згодом він повернувся з двома чашками чаю. Поруч з чашками на лотку стояла велика таріль із солодкими булочками, такими свіжими й апетитними.
Після тривалої подорожі бідолашному Паддінгтону дуже хотілося і їсти, і пити. Тільки він не знав, чого більше.
– Отож, з чого почнемо? – спитав містер Браун.
– З усього! – вигукнув Паддінгтон. – Якщо ви не заперечуєте!
Та, не чекаючи відповіді, він вліз на стіл всіма чотирма лапами. Ой! Але містер Браун зберігав цілковитий спокій. Він байдуже дивився у вікно. Можна було подумати, він все життя тільки те й робив, що пив чай з ведмедем. Та не будь де, а на Паддінгтонському вокзалі. З ведмедем, який всіма чотирма лапами всівся на стіл.
Але – оце, жах! – в кав'ярні з'явилися Джуді та місіс Браун.
– Що ти зробив з бідолашним ведмедиком, Генрі? – вигукнула місіс Браун і сплеснула руками. – Це ти обмазав його варенням з голови до ніг?
Від несподіванки Паддінгтон здригнувся, хотів скочити, але оступився, вступив лапами в полуничний джем, послизнувся та, нарешті, гепнувся прямо в чашку з чаєм.
– Гадаю, нам краще скоріше звідси піти, – зауважив містер Браун і квапливо попрямував до виходу.
Джуді взяла Паддінгтона міцніше за лапу та потягла за собою.