Прочитайте текст для учнів. Після цього запропонуйте виконати тестові завдання
Михайло Петрович Старицький увійшов в історію української культури як людина неймовірної самопожертви та багатогранного таланту. Його називали «батьком українського театру», адже він не лише писав п’єси, а й був режисером, актором і меценатом. Мало хто знає, що заради утримання театральної трупи Старицький продав власний маєток, аби виплачувати акторам зарплату та створювати розкішні декорації. Проте найвищою точкою його драматургічної творчості стала комедія «За двома зайцями», яка вже понад 140 років залишається найпопулярнішою українською виставою.
Історія створення цього шедевра досить незвичайна. У 1875 році Іван Нечуй-Левицький написав п’єсу «На Кожум’яках». Хоча сюжет про київських міщан був цікавим, сама п’єса виявилася занадто статичною і малопридатною для великої сцени. Старицький, маючи гостре відчуття театру, побачив у цій історії «діамант», що потребував огранки. Він звернувся до автора за дозволом на переробку. Нечуй-Левицький погодився, і Михайло Петрович взявся за роботу.
Старицький практично переписав твір. Він додав нових персонажів, загострив конфлікт і, найголовніше, створив неповторну мовну стихію. Головний герой — Свирид Петрович Голохвостий (у Старицького він став Голохвастовим) — перетворився на збірний образ «цирульника з Липок», який прагне втекти від свого простого походження. Його мова — це кумедна суміш українських слів із перекрученими іноземними термінами. Це явище згодом назвуть суржиком, і в п’єсі воно слугує засобом сатиричного викриття героя.
Сюжет розгортається навколо авантюри Голохвастова. Маючи величезні борги через гультяйське життя, він вирішує поправити свої справи через вигідне одруження. Його вибір падає на Проню Прокопівну Сірко — дочку багатих власників крамниці. Проня, яка «навчилася манір» у пансіоні, вважає себе «освіченою баришнею» і мріє про кохання, як у модних романах. Водночас Свирид залицяється і до Галі — бідної, але надзвичайно вродливої дівчини. Намагаючись «вполювати двох зайців» одночасно (багатство Проні та красу Галі), герой неминуче наближається до краху.
Прем’єра вистави відбулася 1883 року. Вона стала справжнім вибухом. Глядачі в залі реготали до сліз, впізнаючи в персонажах тогочасний Київ: Андріївський узвіз, Кожум’яки, галасливий ринок. Старицький майстерно висміяв не просто одну людину, а цілий соціальний прошарок тих, хто «вибився в люди», але залишився духовно порожнім.
Проня Сірко — персонаж трагікомічний. Її жадоба до «культурного життя» виглядає безглуздо: вона курить папіроси, бо це модно, і вимагає від батьків говорити по-панськи. Проте в момент фінального викриття, коли стає відомо про зраду Свирида, її слова «Не за ваші гроші я йшла, я вас серцем кохала!» викликають у глядача не лише сміх, а й краплю співчуття. Вона стала жертвою власної ілюзії та брехні пройдисвіта.
Успіх п’єси був настільки стабільним, що у 1961 році на кіностудії імені Олександра Довженка режисер Віктор Іванов зняв однойменний фільм. Ролі Олега Борисова (Голохвастов) та Маргарити Кринициної (Проня) стали еталонними. Цікаво, що спочатку фільм був знятий українською мовою, але для загальносоюзного прокату його переозвучили російською. Лише нещодавно оригінальну українську фонограму було знайдено і відновлено.
Сьогодні «За двома зайцями» — це культурний код українців. Крилаті фрази «Дайте я її за горло потримаю!», «Проня Прокопівна мають делікатний смак», «Що то за шкварка, як вона не шкварчить?» живуть у народі. А пам’ятник героям біля Андріївської церкви в Києві став символом того, що фальш та погоня за двома зайцями завжди закінчуються поразкою. Михайло Старицький створив не просто комедію, а дзеркало, в яке суспільству корисно заглядати й сьогодні, аби за зовнішнім блиском не втратити власного обличчя.