Текст для аудіювання
Прокинулася дівчинка у своєму ліжечку.
– Доброго ранку, донечко, – привіталася мама. – Як же нас налякала! Лікар уже оглянув рану: вчора ти порізала ліктик і задрімала біля ляльок.
– Ой матусю, – розхвилювалася Марі. – Там, під ялинкою, відбулася велика битва між ляльками й мишами!
– Не вигадуй: у нас немає мишей! До речі, твій хрещений уже повставляв Лускунчику зуби.
– Погодьтеся, – зауважив дядечко, сідаючи біля хворої, – на зріст чоловічок маленький і вродливим його не назвеш. Якщо хочете, розповім, чому в бідолахи такий вигляд.
– Було б цікаво почути! – підхопив Фріц.
І хрещений почав свою історію:
– Колись в одного короля народилася дуже гарна донечка. Придворні раділи, тільки королева була стривожена. Вона боялася чаклунки Мишільди, тому і звеліла пильно стерегти колиску принцеси служницям із котами.
А якось володар попросив дружину:
– Ти ж знаєш, серденько, як полюбляю ковбасу. Приготуй кілька кілець до свята!
Королева взялася до роботи. Коли це раптом почувся неприємний голосок:
– Дай і мені смаженого сала!
То була Мишільда. Добра правителька частенько пригощала її смачненьким. Одначе якось про це довідався володар і наказав порозставляти пастки для гризунів. Розлючена Мишільда покинула палац, але королева розуміла, що чаклунка неодмінно захоче помститися.
І справді, однієї ночі, коли палац поринув у сон, Мишільда залізла до колиски принцеси. Чарівна голівка крихітки вмить перетворилася на потворну. Бідолашні батьки виплакали всі сльози, поки придворний годинникар і звіздар з’ясували, що від злих чарів принцесу може врятувати юнак, який із заплющеними очима подасть їй зернятко горіха Кракатука, позадкує, не перечепившись, сім кроків, а потім погляне на дівчину.
– Коли так, то негайно вирушайте на пошуки цього горіха, – наказав король десятьом сміливцям.
За п’ятнадцять років невтомних мандрів молодці виконали наказ правителя. Горіх із викарбуваним на шкаралупі написом «Кракатук» було знайдено!
Володар пообіцяв віддати дочку й королівство тому, хто зможе розколоти дивовижний горішок. Лише одному парубкові ця справа виявилася до снаги. Вручивши принцесі зернятко, юнак почав задкувати із заплющеними очима. А дівчина з’їла горішок, і – о диво! – знову стала красунею. Правителі та придворні невимовно зраділи, та коли молодець зробив останній крок, з’явилася Мишільда. Хлопець перечепився й перетворився на Лускунчика.
Принцеса, забувши, кому завдячує порятунком, прогнала невдаху. Тишу, що запанувала в палаці, порушив звіздар:
– Лускунчик стане королем, а злі чари розвіються, коли його покохає дівчина, і сміливець переможе семиголового сина Мишільди.
Ось таку історію розповів хрещений, і Марі все відразу зрозуміла. Тому попросила братика, аби знайшов для Лускунчика шаблю.
Тієї ночі дівчинка не могла заснути, бо з вітальні долинав шум. Незабаром хтось тихенько постукав у двері. Це Лускунчик повернувся з блискучою перемогою та запросив до свого царства.
Через Родзинкову браму мандрівники попрямували до Різдвяного лісу, де Помаранчевий струмок впадав у озеро Мигдалевого молока. Уздовж берега Медової річки виднілися прозорі різнокольорові будиночки Цукеркового міста. Незабаром війнуло трояндовим ароматом. Лускунчик і Марі перепливли дивовижне Рожеве озеро й опинилися в Повидловому гаї. Біля Коржикової брами вартові радісно вигукнули:
– Наше шанування, найясніший принце та чарівна дівчинко! Ласкаво просимо до міста солодощів!
На майдані здійнявся гамір. Скрізь були квіти та бриніла приємна музика. Біля Марципанового замку юрмилися дами й кавалери.
– Познайомтеся: це – Марі! Моя рятівниця й найпрекрасніша дівчинка у світі.
І Лускунчик почав розповідати про битву з Мишачим королем. Одначе за якусь хвилину його слова віддалилися, стали невиразними, а згодом і зовсім стихли…Раптом до Марі звідкілясь долинув мамин голос:
– Донечко, прокидайся! Хіба можна так довго спати? Сніданок давно на столі. Ми на тебе чекаємо!
Як ти вже здогадався, дівчинка врешті-решт заснула. Отож чоловічок приніс її додому й поклав у ліжко.
– Люба ненько, цієї ночі Лускунчик запросив мене до казкового королівства!
Мама, тато та хрещений тільки всміхнулися й назвали Марі маленькою мрійницею…
Та дівчинка залишалася впевненою, що всі пригоди відбулися насправді. Отож, коли залишилася одна в кімнаті, то прошепотіла Лускунчику:
– Ніколи тебе не покину!
Тієї ж миті до кімнати увійшов вродливий незнайомець у червоному сюртуку зі шпагою. Юнак опустився на коліно:
– О незрівнянна Марі, ти врятувала життя Лускунчику! Чари розвіялись – і тепер прошу розділити зі мною корону в Марципановому замку!
Красуня погодилася, й вони разом вирушили до казкового царства…