Підсумкова робота. ГР 2 (Взаємодія з текстом)

1 з 15 балів

Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. Кажуть, прийшов на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком. З власної волі зрікся шляхетської віри, бо не міг спокійно дивитися на гірку долю українського народу, що стогнав у панському ярмі та бунтував проти сваволі й безправ'я. Боялася шляхта одного імені Морозенка й за всяку ціну хотіла знищити його. Що тільки не робили підлі пани! Підсилали таємних убивць, робили засади, три рази стріляли по нім куплені золотом найманці.

Козацьке тіло шляхетська куля не бере! - сміявся Морозенко.
Козацько-селянське військо обложило з усіх сторін Збараж, як бджоли вощину. Тісно стало шляхті в замку, що й птиці ніде пролетіти. З Луб'янецького горба оглядав Хмельницький поле бою. Кидав проти ворога все нові загони.

Скликав Хмель своїх полковників на раду й мовив:

- Пан вельможний Ярема Вишневецький просить прислати в замок послів на переговори. Мабуть, набридла панству дохла конятина. Чи, може, що хитре надумав Ярема?

Задумалися одчайдушні козацькі голови. І зашуміли полковники.

За що гинули, проливали кров наші смільчаки?

Краще вже шаблюками та порохом розмовляти з ворогом, ніж слухати його підступні слова і брехливі запевнення!

Тут вийшов перед Хмельницького славний лицар Морозенко. Поклонився шановному товариству й промовив:

- Пошліте мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького.

І наступив ранок шостого липня 1649 року. Ще сонце не сходило, а наш Нестор Морозенко обміркував з батьком Богданом, що сказати Вишневецькому. А що скаже хитрий єзуїт?

На сивому коні в товаристві двох козаків їхав Морозенко до Збаразького замку для розмови з Яремою. Побачили пани, хто до них їде. Жахнулися й скипіли ненавистю. Позбігалася вся рать Речі Посполитої, дали знати Яремі.

Морозенко їхав повільно. Ще трохи - і відчинять перед ним браму до замку з наказу Яреми. Умить сонце зайшло за хмару, потемніла земля, зірвався з шумом вітер. Посипалися зрадницькі кулі на послів Хмельницького. Одна куля влучила в серце Морозенка, друга -у голову, третя - у живіт. І похитнулося козацьке тіло. Та не впав Нестор, а йшов ще кілька кроків. Налякані вельможі щезли з мурів замку. Ще крок-два - і похилився Морозенко на мур фортеці. Помер стоячи лицар славний. Вітер ломив гілля дерев, а з неба ринув, як із відра, густий дощ. Плакало небо, плакала земля за Морозенком.

Під зливним дощем схопили козаки тіло полковника й чвалом привезли до козацького табору.

Заплакав гірко гетьман Хмельницький над Морозенком. Наказав урочисто поховати його. Тіло славного лицаря на возі козацькому везли по всіх сотнях, полках. Схилялися додолу стяги, лунали постріли з мушкетів і самопалів. Прощались з полковником. Старі козаки, що не раз дивились смерті у вічі, нишком утирали сльози. Тяжко сумували чернь, селяни, ішли за возом з похиленими головами аж до могили Морозенка.

Тужний спів... Вибухи самопалів... Тіло Морозенка віддано землі. Біля нього поклали шаблю, даровану Хмельницьким. Коли ж висипали високу могилу, то пішов зливний дощ. То плакала вся Україна за славним лицарем волі.

(461 слово) (Народне оповідання)

Полковник Морозенко прийшов на Запорозьку Січ:

Владиславом Морозовицьким;

Станіславом Морозовицьким;

Болеславом Морозовицьким;

Мирославом Морозовицьким;