Підготовка до ЗНО. Висловлювання про письменників

Це була досить на той час смілива думка — дати українською мовою історичний роман, а надто після гоголівського „Тараса Бульби“, і треба сказати, що автор із свого завдання вийшов досить добре. Як перша спроба українського роману, „Чорна рада“ завжди буде займати почесне місце в історії українського письменства.

Сто літ минуло, як те занедбане і закинуте під сільську стріху слово, мов Фенікс з попелу, воспряло знов і в устах батька нової літератури голосно залунало по широких світах.

Протягом усього життя послідовно уникав усього того, що могло уярмити його дух і волю до свободи, і з повним правом заповів написати на могилі слова: „Світ ловив мене, та не впіймав“.

...се великий артист зору, се колосальне, всеобіймаюче око України.

Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культурі.

Він започаткував цілком нову для української літератури проблематику. Якщо для Т. Шевченка й Марка Вовчка — його двох найвизначніших попередників — загальний стан світу визначався перебуванням української людини в рабстві, боротьбою за її звільнення, доведенням її права на повноцінне життя, то головна проблема — особа в умовах свободи.

Письменник сонячний. І не тільки тому, що „носив у душі сонце“, як сам про себе казав... Уся його проза, попри соціально загострені драматизм і трагізм, — це світлий і відкритий простір для душі й духу.

Був таким, яким вродила його мужицька хата в Нагуєвичах. Завзятим, роботящим, розумним, тверезодумаючим, ворогом брехні, а тому й гризьким, дотепним, саркастичним. Пострахом паничів, „патріотів“ з печі, нещирих, кар'єристів, фарисеїв. А понад усе був скромний.

Його новели — як найкращі народні пісні, у яких немає риторики, ані сентиментальності, а тільки наочне, голе, просте, не підфарбоване життя, дуже часто сумна дійсність, але оздоблена золотом найправдивішої поезії.

Шукання й шукання, праця і вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший.

Чим він був для України, для розвою ЇЇ громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського Театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література.

Обняти такий широкий горизонт, заселити його такою Кількістю живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя.

Упродовж усього життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка висвітила б шлях із чорної прірви зневіри, приниження й знеособлення в безсмертя.

Дикція його завжди лишається мужньою, карбованою, іронічною й тверезою, він ніколи не збивається в „Місті” на поезію в прозі — вічна біда нашої прози... він уміє загнуздувати свої почуття розумом... Це — тріумф урбанізму у творчій методі. Уже самого цього було б досить, щоб „Місто” було однією з вершин української прози й дороговказом для її дальшого розвитку.

Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної ситуації; породженої наростаючою силою репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поширенням недовіри і підозри в суспільстві. Шукає і не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, у яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись ідеалам революції.

Талановита буковинська письменниця, внесла в наше письменство новий тон, новий спосіб писання, узятий з новішої німецької літератури та філософії. Оповідання визначаються ніжністю та делікатністю рисунку та щирим почуттям і являються найкращим свідоцтвом культурності нашої інтелігентської женщини.

Поетеса в повсякчасному внутрішньому діалозі з історією, сьогоднішнім днем і днем майбутнім. Вона нагадує нею ж витворений образ „пілігрима віків”, який подорожує дорогами історії, прямуючи до свого Слова. А це чи не єдиний спосіб переживання свободи. І її набуття.

Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини.

Автор „Усмішок” — дуже своєрідний художник. Його манеру не сплутаєш ні з чиєю. Можна і треба вчитися у нього творчого ставлення до життя, але марна річ — наслідувати його.

Наближається до кращих взірців барокового стилю.

Колосальне всеобіймаюче око України

Один із корифеїв нашої літератури

Український Сократ

Майстер психологічної новели

Імператор залізних строф

Витязь молодої української поезії

Сонячний поет, в «ураган узутий»

Поет-неокласик

Український Гомер

Основоположник українського соціально-психологічного роману

Автор першого урбаністичного роману української літератури

Зачинатель українського модернізму

Перший сентименталіст  української літератури

Автор першого історичного роману

Зачинатель нової української літератури

Основоположник нової української літератури

Майстер психологічної новели

Один  з основоположників національного кінематографа

Один з батьків новочасного українського театру

Король українського тиражу

Співець донецького краю

Соловʼїне серце України

Дочка Прометея

Гірська орлиця

Поет світового масштабу. «Дивний
мрійник з очима дитини і розумом філософа»

Він себе називав малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке вросло глибоко в
шевченківську традицію.

Автор першого урбаністичного роману української літератури

«Колосальне всеобіймаюче око України»

Пророк України

«Митець почував себе щасливим, що народився на
березі сивої Десни і ніколи не зійшов з її берегів.
Зупиніться на мить у цьому шаленстві долання
вічного часу - і ви побачите його, здивованого
маленького хлопчика з широко розкритими зеленими
очима, на березі вічної української ріки...»

«Не буду шукати безперечних аналогій у класиці -
між Шекспіром або Мольєром чи Бомарше, але в
сучасній йому радянській драматургії він не мав собі
рівних...»

«Його ім'я символічне для кінця XX віку. Проти
течії, за найжорстокіших обставин він проніс у
руслі української традиції, ідеали гуманізму і
патріотизму - і по-лицарськи зберіг вірність цим
ідеалам до кінця...»

«Він був таким, яким вродила його мужицька хата
в Нагуєвичах. Завзятим, роботящим, розумним,
тверезо думаючим, ворогом брехні, а тому й
гризьким, дотепним, саркастичним... пострахом
«патріотів» з печі, нещирих, кар'єристів, фарисеїв.
А понад усе був скромний...»

«… був одним, може єдиним справді великим
українським прозаїком, який зобразив місто, - не в
тому сенсі, що не писав віршів, а в тому сенсі, що
його проза справді була прозою...»

...упродовж усього життя біг над прірвою з вірою в
людину, прагнучи запалити в ній незгасиму іскру, яка б
шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення
у безсмертя. Він поспішав, боровся …

Його фейлетони і гуморески робили тиражі газетам,
у яких друкувались. Він скоро завоював село, його ім'я
стало чи не найпопулярнішим після Т. Шевченка.

Чим він був для України, для розвою її громадського
та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то
бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се
розуміє:він був одним із батьків новочасного
українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша
література.

Він був сином мужика і став володарем у царстві
духа, був кріпаком і став велетнем у царстві людської
культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і шляхи
професорам і книжним ученим.

Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть,дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом - ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник.