Гичка й морквичка
Л.А. Антонова
Жили поряд двоє зайців — Вухань і Куцехвостик. Кожен мав ошатний будиночок і невеличкий город. Хоч як це прикро, але Куцехвостик дуже любив вихвалятися: і хата, мовляв, у нього краща, і город ширший, і вушка в його зайченят довші... Так було й цього разу.
Посіяли обоє зайців на своїх городах моркву. Щойно вона зійшла, як Куцехвостикпочав дошкуляти Вуханеві:
— Моя морква краща! Дивись, які листя і стебла — великі, зелені. А в тебе, сміх та й годі, — малесенькі й тонесенькі.
Настав час збирати врожай. Смикнув Вухань за тонке бадилля й витягнув величезний соковитий плід і на сік, і на борщ, і на салат вистачить. Потягнув за пишного чуба свою морквину Куцехвостик, а там жалюгідний блідо-жовтий корінчик. Такої дрібноти навіть малому зайченяті не вистачить.
— Ось бачиш, — сказав Вухань, — не завжди красива гичка* — то добра морквичка.
Відтоді Куцехвостик більше не хизувався перед сусідом.
* Гичка — стебло з листям на трав’янистій рослині.