Павло Тичина. Основне з життя і творчості

Поглиблений аналіз внутрішнього світу особистості, спричинений бурхливими суспільними подіями.

Формування пролетарського пафосу та акцент на психології маси, що стало наслідком революційних змін.

Відтворення безперервного потоку життя та пошук нових естетичних цінностей, що є ознаками вітаїзму.

Переважання фольклорно-етнографічних мотивів та ідеалізація селянського життя.

Участь в організації творчих зустрічей з М. Коцюбинським.

Публікація другої збірки «Панахидні співи».

Спів у хорі, навчання гри на кларнеті та малювання у М. Жука.

Робота в редакції газети «Нова рада».

Тичина свідомо відмовився від своїх ранніх стилістичних пошуків.

Тиск суспільних обставин та перехід до соцреалізму.

Поет еволюціонував, природно перейшовши від лірики до публіцистики.

Його талант вичерпався, і він не зміг писати так, як раніше.

Період з 1907 по 1911 рік, коли він навчався в духовній семінарії.

Період з 1913 по 1917 рік, коли він був студентом Київського комерційного інституту.

Період з 1917 по 1919 рік, коли він працював у газеті «Нова рада» та журналі «Літературно-науковий вісник».

Період після 1924 року, коли він писав твори в стилі соцреалізму.

Акцент на героїко-романтичному зображенні боротьби.

Філософське осмислення буття людини та історичної долі України.

Використання міської тематики та урбанізації як ключових мотивів.

Відтворення безперервного потоку життя та пошук найвищих естетичних цінностей.

Звернення до психології маси.

Ідеалізацію сільського життя.

Суто філософські роздуми про сенс життя.

Глибоку інтроспекцію та особисті переживання.

Голова Спілки письменників УРСР.

Міністр культури.

Директор Інституту літератури АН УРСР.

Член Верховної Ради УРСР.

Особисті втрати.

Відхід від творчості.

Нерозуміння його творчості критиками.

Необхідність писати в руслі соцреалізму.

Як символ гармонії та спокою.

Як віддзеркалення історичних подій.

Як «символістичне піднесення»

Як вираз боротьби проти тоталітарної системи.

Він був його літературним наставником і другом.

Він критикував його творчість, але Тичина вважав його єдиним, хто зрозумів його духовну трагедію.

Він був його послідовником і популяризатором творчості.

Він був його головним ідейним опонентом, що вказав на «духовну катастрофу» поета

Чорна та біла фігури янголів символізують трагічну боротьбу добра і зла в душі людини, що є центральною темою ранньої лірики Тичини.

Контраст світлих і темних кольорів у центрі картини відображає ідею нерозділеного кохання, де біле – символ ідеального почуття, а чорне – його неможливості.

Картина є втіленням символізму, де білий колір означає світло, істину, духовність, а чорний – темряву, смерть, занепад, що відповідає настроям поезії.

Зображення янголів з білими і чорними крилами є алегорією на дві протилежні, але нероздільні сторони життя: радість і смуток, щастя і горе.

Перехід від «космізму» та «сонячності» до більш урбаністичних та індустріальних тем.

Відбувається повний відхід від поетичної творчості та переключення на наукову діяльність.

Марксистська лірика змінюється, стаючи більш символічною, відбиваючи стан містобудови, а не лише долю особистості.

Поет відходить від ідеалістичних тем, зосереджуючись на філософських проблемах буття людини в історичній долі України.

Відображення безперервного потоку життя та його бурхливих змін.

Перевага раціоналізму та повна відмова від містики.

Пошук нових естетичних цінностей, що відображають оптимістичний світогляд.

Наявність мотивів радості буття, любові до життя та життєвих сил.