О.Кобилянська "Меланхолійний вальс"

Була незвичайно доброго серця: отут в одній хвилі кидалася, гарячилася й змагалася, а вже в другій — була добра.

Бувала через се не раз навіть несправедлива в осуді людей, але до елеганції тягло її, мов дитину до чічки.

Любила над усе елеганцію, називаючи се третьою важною заповіддю в умовах до щастя.

Належала до різних товариств, не жалувала нічого, а визичуваних товаришкам грошей не приймала ніколи назад.

Я — артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тіснопрограмової людини, як ти!

Коли б усі були артисти освічені і виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лиш сама гармонія й краса.

Була гарна сама собою. Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно

Мабуть, за те любила вона мене і називала своєю “жінкою”… Так жили ми вдвійку в гармонії довгий час

Новела «Valse mélancolique» («Меланхолійний вальс» ) створена на автобіографічній основі.

У листі від 17 лютого 1898 року до Осипа Степановича Маковея – українського письменника, поета, критика та редактора багатьох періодичних видань, з яким у О. Кобилянської були непрості особисті стосунки, вона писала: «Прочитали-сьте «Valse mélanc» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».

Характер думок, вражень та переживань героїнь, зокрема Софії, не були притаманні самій авторці.

Через весь твір проходить мотив меланхолійного вальсу, який зіграно героїнею на початку твору.

Мистецтво і буденність

Свобода вибору

Жіноча рівноправність

Пошуки щастя

Батьки та діти