О. Радушинська "Метелики в крижаних панцирях"

«Прадід вже кілька років хлопцеві і за маму, і за тата, бо ті на заробітках. Він намагався втримати онука від необдуманих учинків, але той щосили опирався»

«Темно-русий чоловік років двадцяти п’яти, вилицюватий, із кількаденною щетиною на щоках, здавався якимось дивакуватим чи дуже втомленим».

«Верхня частина її чола, аж до сивуватого волосся, була білісінькою, а все лице засмагло до брунатного кольору. Зрозуміло – жінка майже ніколи не скидає хустини, пораючись на городі»

«Розкішна пані в літньому капелюсі з широкими крисами, в гарній сукні й на величезних підборах, аж надто непристосованих до вулиць і вуличок»

«Була з чоловіком на заробітках, а там розійшлися. Він поїхав у Іспанію, а вона живе з якимось італійцем. Вже й дитину родила».

«Сам винуватий – завжди був слухняним. Сказали – підеш на бальні танці. Пішов. А хотів же грати у футбол!»

«Зеленкувато-карі очі, підведені чіткою чорною лінією на верхніх повіках, пильно стежили за хлопцями»

«Має почуття гумору. А в комп’ютері тямить, напевне, більше за вчителя інформатики і погуглити швидко вміє».

«Добре дбав про господарство, любив коней, мав їх цілий табун і навіть влаштовував перегони».

«Дівчинка була схожа на метелика, що виборсався з кокону і ось-ось змахне барвистими крильцями»

«Невисока, струнка, худорлява жінка. Її вік виказували рясні зморшки біля очей, проте молодіжна стрижка яскраво-мідного кольору нівелювала прикмету віку».

«Він не завжди був таким, життя його скривило. За сестру заступився"