Навчальна робота за ГР2 (читання мовчки)_ Зустріч Більбо і Ґандальфа (до вивчення твору Дж.Р.Р.Толкіна "Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори"

ІНСТРУКЦІЯ для учнів/учениць:

1.Зафіксуйте час та розпочніть читати текст. Закінчивши читати, знову зафіксуйте час. Повідомте результат учителю/учительці.

2.Дайте відповіді на запитання до прочитаного фрагмента художнього твору.

ЗУСТРІЧ БІЛЬБО І ҐАНДАЛЬФА

Одного ранку Більбо стояв у дверях після сніданку, палячи довгу дерев'яну люльку. Поруч проходив Ґандальф. Гобіти майже забули, як він виглядає. Більбо побачив просто собі дідугана з палицею в руці. Він мав високий гостроверхий капелюх, був одягнутий у довгий сірий плащ, на шиї мав сріблястий шарф.

— Добрий ранок! — привітався Більбо, не маючи на гадці нічого іншого.

Ґандальф зиркнув на нього.

— Що ти маєш на увазі? — спитав він. — Бажаєш мені доброго ранку, чи гадаєш, що цей ранок добрий, незалежно від того, хочу я цього чи ні, чи що цього ранку ти сам почуваєшся добре, чи що цього ранку всім належить бути добрими?

— Усе разом, — відповів Більбо. — І ще це дуже гарний ранок для того, щоб викурити люльку на свіжому повітрі. Якщо маєте з собою люльку, то присядьте поруч і скуштуйте мого тютюну!— і Більбо сів на порозі, схрестив ноги й випустив чудове сіре кільце диму.

— Дуже мило! — промовив Ґандальф. — Але в мене цього ранку немає часу пускати дим кільцями. Я шукаю когось, хто б узяв участь у пригоді, яку я саме влаштовую, але дуже складно знайти кого-небудь.

— Ще б пак! Ми простий тихий народ, і пригоди нам ні до чого. Від них лише прикрі клопоти і незручності! Через них запізнюєшся на обід! — відказав гобіт і випустив друге кільце. Потім він вибрав зі скриньки ранкову пошту і заходився читати, намагаючись не привертати уваги старого. Більбо вирішив, що вони з ним надто різні, й уже хотів, аби той пішов собі геть. Але старий не поспішав.

— Добрий ранок! — проказав Більбо врешті. — Нам тут не треба ніяких пригод, красно дякую! — цим він давав зрозуміти, що розмову закінчено.

— Як же багато всього ти вкладаєш у цей "Добрий ранок" — протягнув Ґандальф. — Тепер ти маєш на увазі, що тобі буде найліпше, коли я заберуся звідси.

— Зовсім ні, ласкавий пане! Скажіть-но, чи не відоме мені часом ваше ім'я?

— Так-так, ласкавий пане — а я знаю ваше ім'я, добродію Більбо. І ти, Більбо, знаєш моє, хоча й не пригадуєш, що воно мені належить. Я — Ґандальф, і Ґандальф — це я!

— Ґандальф! Матінко моя! Чи не той мандрівний чарівник, котрий дав Старому Тукові пару магічних діамантових запонок, які застібалися самі собою і не розстібалися, доки їм не накажуть? Чи не той, хто не раз улаштовував такі незрівнянно гарні феєрверки? Я їх пам'ятаю!Чи не той це Ґандальф, котрий підбив стількох юнаків і дівчат, які вирушили кудись за небокрай на пошуки божевільних пригод? Гай-гай, вам єдиному вдалося поперевертати в цих краях усе з ніг на голову. Вибачте ласкаво, але я й гадки не мав, що ви досі при ділі.

— При чому ж іще мені бути? — здивувався чарівник. — Але мені приємно, що ти дещо пам'ятаєш про мене. Принаймні в тебе, здається, залишилися добрі спогади про мої феєрверки — і це вже дарує надію. Отже, заради твого старого дідуся Тука я дам тобі те, чого ти просиш.

— Вибачте ласкаво, але я нічого не просив!

— Ні, просив! Тепер уже двічі. Мого вибачення. Я даю його тобі. І до того ж зайду аж так далеко, що пошлю тебе на пригоду.