Навчальна робота за ГР2 (читання мовчки)_ Диктант (до вивчення твору М.Лобе "Бабуся на яблуні")

ІНСТРУКЦІЯ для учнів/учениць:

1.Зафіксуйте час та розпочніть читати текст. Закінчивши читати, знову зафіксуйте час. Повідомте результат учителю/учительці.

2.Дайте відповіді на запитання до прочитаного фрагмента художнього твору.

***

Анді квапливо йшов додому, квапливо обідав і так квапливо зробив уроки, що мати, перевіривши їх, примусила його все переробити. Він сподівався, що вона позбавить його хоч обіцяного вчора диктанту, але даремно. Вона сіла поруч з ним і сказала:

– Ну ось, а зараз ми будемо писати. Я, Анді, вивільнила годинку, щоб продиктувати тобі слова. Ти задоволений?

Якби мати відпустила його на яблуню, він був би куди більше задоволений, але він цього не сказав.

– Сьогодні напишемо кілька слів на «е» та «и», – сказала мати.

І ще:

Анді тихо застогнав – як Белло, коли той був чимось незадоволений. Яке йому діло до всіх отих «пречудових прибудов» чи «причудових пребудов», які, «приміром» чи «преміром», приходять в голову його матері! А ось йому приходить в голову тільки одне: прикро сидіти на терасі й переписувати всі оті слова з «е» та «и», коли можна було давно вилізти на яблуню.

– А зараз візьмемося за «і» та «и», – сказала мати. – Ти знаєш, що таке «кіт» і «кит»?

– Кіт мишей ловить.

– Розумник. Тепер пиши:

– Де це ти, мамо, вивчила стільки смішних віршів?

– Це моя таємниця, – відповіла мати. – Хіба не цікавіше писати вірші, ніж просто слова?

Анді знову заскімлив, як Белло. Мати засміялася й сказала:

– Якщо ти скімлиш, то пиши ще й таке:

– Що правда, то правда, – погодився Анді. – А зараз я можу йти? – спитав він із сумнівом, бо пам'ятав, що є ще правила на «т» і «д».

Але «т» і «д» вирішили залишити до наступного разу. Мати звеліла Анді самому порахувати помилки і поставити собі оцінку. Вийшло три з мінусом. Тому довелося ще «попрацювати» над помилками.

– Хочеш, у нагороду відкрию таємницю, звідки я знаю всі ці віршики? – спитала мати, коли Анді вже складав зошити. – Їх придумала твоя бабуся, та, що на фото на піаніно. Коли я була дівчинкою, то робила багато помилок – не менше від тебе, і вона щодня диктувала мені віршики на різні граматичні правила. Мене завжди цікавило, що ж вона придумає наступного разу, і так я поступово почала писати найкраще в класі.

Анді не збирався стати найкращим у класі. Щодня писати віршики? О ні, нізащо в світі! Це не для нього. До речі: оскільки правопис матері також давався нелегко, то, виходить, свої помилки він успадкував від неї і тому ні в чому не винен.