Навчальна робота за ГР 1 (УСНО ВЗАЄМОДІЄ) проводиться у формі АУДІЮВАННЯ (сприймання інформації на слух) на початку текстуального вивчення твору Сірої Сови "Саджо та її бобри".
Учитель/учителька читає уривок з розділу або пропонує учням/ученицям прослухати аудіозапис.
Після прослуховування запропонованого уривка учні/учениці відповідають на запитання до тексту. Згідно вимог до проведення аудіювання у 5 класі таких запитань 6, кожне вартує 2 бала.
День народження Саджо
Саджо та Шепіен готувалися до зустрічі з батьком.
Невелика хатина була збудована з соснових колод, а щілини між ними законопачені зеленим і жовтим мохом. І хоч всередині знаходилася лише одна кімната, в ній було затишно й гарно. Підлога з гладенько витесаних щільно збитих дощок сяяла сліпучою чистотою; на ліжках лежали акуратно складені яскраві індіанські ковдри. На трьох вікнах не було жодної пляминки, шибки блищали. Олов'яні тарілки, ножі та виделки лежали на своїх місцях на столі, а посередині — велика, ще тепла паляниця індіанського хліба. Настрій у Саджо був святковий, їй хотілося, щоб усе було мов на свято.
Шепіен так само не байдикував, про це свідчила гора дров біля плити. А на плиті у великому горщику варилися найсмачніші шматки оленини, добутої не без допомоги тієї рушниці хлопчика, що тепер виблискувала в кутку.
Шепіен мав лише чотирнадцять років, але поводився, як дорослий. А Саджо, вдягнена в яскраву картату сукню та чудові, розшиті бісером мокасини, щось наспівувала й пурхала, мов пташка. Цей день був для неї незвичайний; і тому, що повертався коханий батько, і тому, що сьогодні її одинадцятий день народження.
І коли настала нарешті довгождана мить і жовтий човник врізався в піщаний берег, Велике Перо простяг уперед руку, яку тримав за спиною. В ній був кошик з березової кори.
-З днем народження, Саджо! З днем народження, доню! Я привіз тобі подарунок.
І віддав кошик дочці, попередивши, щоб несла його дуже обережно. Зайшовши до хати, вона поставила кошик на підлогу. Всередині вона побачила двох пухнастих, круглобоких бобренят. Лапками, наче руками, вони вчепилися за край кошика і так довірливо дивилися на неї своїми блискучими чорними оченятами.
Саджо брала то одне, то друге бобреня на руки, у складені долоньки, де їм було дуже зручно, і тихо щось їм шепотіла, і — о чудо! — обхопивши її пальці своїми крихітними ручками (інакше й не назвеш оті лапки), вони щось по-дитячому залепетали, дуже пильно дивлячись на неї чорними блискучими очицями.
І Саджо вже знала, що любитиме їх міцно-міцно.
У цій простій дерев'яній хатині, загубленій в далекому північному лісі, було того дня троє щасливих людей: Гітчі Мігуон-Велике Перо, бо його повернення стало такою радістю для всіх; Шепіен — адже батько і йому привіз подарунок та й за роботу похвалив, і мала Саджо, бо ніколи ще не одержувала вона на день народження таких чудових подарунків. (За Сірою Совою.)