Наталя Околітенко. "Крок вікінга"

Фіорд.

Вікінг.

Еклі́птика

Абориген.

— Я — «Бернард-1». Годину тому ми щасливо дісталися заданої планети. Вона гарна й затишна, її тяжіння таке ж, як і земне, а в атмосфері достатньо кисню. Та все складніш, аніж ми думали. Згадайте постулат Вернадського про те, що кожна речовина існує незмінною доти, доки перебуває в тих умовах, у яких виникла, а вихід за них спричиняється до перегрупування елементів. Тим-то наш корабель руйнується на очах. Здається, мрію вчених про те, що людство розселиться по інших планетних системах, ще довго не вдасться втілити в життя. Бережіть Землю! Пам’ятайте про закон константності. Бережіть нашу Землю!

"Миколин голос урвався: він побачив, що стеля над ним стала прозорою і крізь неї проступають зорі, великі й чисті, як над рідним херсонським степом. Йому перехопило подих… може, від міазмів, які виділяли чужі рослини, розчиняючи його скафандр? Ів був уже непритомний..."

"Екран... яскраво спалахнув, і на ньому з’явились обриси небесного тіла, оповитого чи шлейфом з газів чи просто димом.

«Приземлення… Приземлення… — повторював звуковий інформатор. — Всі прилади працюють нормально, пошкоджень не виявлено. Приземлення… Приземлення…»

Планета "була схожою на старовинний, трохи збляклий від часу і через те ще прекрасніший гобелен. Лускаті дерева з кронами тілесного кольору оточували галявину, де сів їхній корабель. У повітрі похитувалися схожі на земні ліани сірувато-бежеві рослини, м’яко контрастуючи з золотаво-смарагдовим небом. Дрібнолисті кущики клубочилися, мов дим, та й взагалі все навколо пливло, гойдалося, щомиті змінюючи обриси. Безліч відтінків ясно-брунатних тонів мінилися між червоним та жовтим, і на всьому лежав якийсь надвечірній лагід..."

— Щось сталося, — сказав Микола. — Закинути нас в інший Всесвіт не вдалося, мабуть, не стачило енергії для «білої діри».

Ів розпростав і повільно розтер руки, ніби щойно відірвав їх від важкої роботи.

— Відверто кажучи, я в це вірив і не вірив, точніше, воно мені голови не бралося. Я і природну «чорну діру» з усіма її гравітаційними ефектами уявити не можу, а штучну…

"Ось кущик, від якого Микола відламав гілку, — де ж їхній корабель?

Там, де він мав бути, височів палево-шоколадний пагорб, на ньому ворушилися, мов черв’яки, гнучкі ліани.

Вирішивши не витрачати зусиль на марну боротьбу, він ступив у їхню масу, мов у болотяну твань, і сам собі не повірив, коли відчув, що виготовлена з базальтового волокна приступка прогнулася під ногами. Ціла хмара брунатних спор закрутилася перед очима, сплітаючись у химерне павутиння; розірвавши його, астронавт з жахом побачив, що двері останнього відсіку стали тонкими й дірявими...

Їхній корабель танув на ідилічній теракотовій галявині, немов льодяник у пащі казкового чудовиська, — той корабель, що був споруджений з надміцних матеріалів...