Микола Гоголь "Тарас Бульба"

Такими словами зустрів старий Бульба двох синів своїх, що вчилися в                  й оце приїхали додому

"То були два здоровенні парубки, які дивилися ще з-під лоба... Здорові, рум’яні їхні лиця укривав ніжний пух, що не знав іще бритви." Як звали парубків?

Хто з синів Тараса Бульби говорив: "Образи не подарую нікому"?

А найкраще, як я вас того ж таки тижня та одвезу на           — от де наука, так наука! Там ваша школа; тільки там розуму й наберетеся.

Кого "... на дванадцятім році їх було віддано до Київської академії, бо вся значна старшина вважала своїм найпершим обов’язком віддавати своїх дітей у науку, хоч і робилося це лише задля того, щоб опісля зовсім її забути"?

Хто "...почав з того свою науку, що першого ж року втік додому. Його повернули, тяжко випарили й посадовили за книжку. Чотири рази закопував він свого букваря в землю й чотири рази, відшмагавши його немилосердно, купували йому нового. Запевне він зробив би те й уп’яте, коли б батько врочисто не заприсягся віддати його на цілих двадцять років у монастирські служки й не пообіцяв привселюдно, що він довіку не побачить Запорожжя, якщо не навчиться в академії всякої науки"?

Хто "... шпетив усяку вченість і радив ... своїм дітям зовсім про неї й не дбати"?

Перекупки, які сиділи на базарі, ледь забачивши         , закривали руками свої пироги, бублики, гарбузове насіння, як ті орлиці дітей своїх

Хто "... мав славу одного з найкращих товаришів. Він рідко верховодив у зухвалих витівках — обтрусити чужий сад чи обібрати город, зате один із перших ставав під знамена спритних бурсаків і ніколи й ні за яких обставин не виказував своїх товаришів; ніякі канчуки й різки не присилували б його таке вчинити. Він був твердий до всяких спокус, опріч війни та бучної гулянки; принаймні ніколи ні про що інше майже й не думав. Він був прямодушний з рівнею своєю. Він був добрий до такої міри, до якої міг бути добрий юнак із такою натурою і в такий суворий час"?

Хто "... мав живішу й трохи тоншу вдачу. Він був беручкіший до науки й опановував її легше, ніж тяжкі, дужі натури. А ще він був меткіший од свого брата; частіше верховодив у найнебезпечніших витівках і не раз завдяки своєму спритному розумові відкручувався від кари"?

Уся     була якимсь надзвичайним явищем: це було безнастанне бенкетування, учта, що галасливо почалася й загубила свій кінець. Дехто, правда, брався за ремесло, інші тримали крамнички й крамарювали; але переважна більшість гуляла з ранку до вечора, поки в кишенях ще бряжчала спроможність і здобуте добро ще не перейшло

Кого Андрій "...не такою ... уявляв її: це була не вона, не та, яку він знав колись; нічого не було в ній схожого з тією, але вдвічі краща й чарівніша, як давніше, була вона тепер. Тоді було в ній щось недокінчене, недовершене, а тепер це був витвір, якому художник віддав останній помах пензля. То було прегарне, легковажне дівча; це була красуня — жінка у всій своїй квітучій красі"?

Вказати персонажа, який говорить так : "Занапащу, занапащу! І занапастити себе задля тебе, святим хрестом присягаюся, так мені солодко... та несила всього сказати! У мене три хутори, половина батьківських табунів — мої; усе, що принесла батькові в посаг моя мати й що навіть ховає вона від нього, — усе моє. Такої ні в кого тепер у козаків наших зброї, як у мене, немає: за самий держак моєї шаблі дають мені найкращий табун коней та овець три тисячі".

Хто з персонажів і кому говорить: "—А що мені батько, товариші й вітчизна?.. немає в мене нікого! Нікого, нікого!.. Хто сказав, що моя вітчизна — Україна? Хто дав мені її за вітчизну? Вітчизна є те, чого шукає наша душа, що для неї наймиліше. Моя вітчизна — ти! Ось моя вітчизна"?

Про кого чужоземний інженер говорив: "Ох же й добрі вояки ... Отак треба воювати й іншим в інших землях!"

Про якого персонажа йде мова: "Дужий був він козак, не раз отаманував на морі й багато натерпівся всякої біди... якийсь він удався чудний: іншого разу зробить таке діло, що й наймудрішому не снилось, а іноді якийсь сказ нападе на козака. Пропив він і прогуляв усе, у всіх напозичав у Січі, а до того ще й прокрався, як останній злодій: уночі поцупив із чужого куреня всю козацьку збрую й заставив шинкареві"?

Хто звертався до козаків із таким запитанням: " Є ще порох у порохівницях? Чи міцна ще козацька сила? Ще не гнуться козаки?"

Хто "... відчувши передсмертну муку, і стиха промовив:

— Здається мені, пани-браття, що помираю доброю смертю: семеро зарубав, дев’ятьох списом проткнув, потоптав конем чимало, а вже не пригадаю, скільки кулею поклав. Хай же вічно цвіте козацька земля!.."

Попереду полку летів лицар, дужчий і кращий за всіх. З-під мідяного шолома вибивався неслухняний чорний волос; розвівалася зав’язана на руці дорога хустка, яку вишила своїми руками перша красуня. Так і остовпів Тарас, як уздрів, що то       

Вказати персонажа: "Зупинився синовбивець і довго дивився на бездиханне тіло".

Про кого Тарас Бульба говорить: "І станом високий, і чорнобривий, й обличчя, як у шляхтича, і рука міцна була в бою!.. А пропав, пропав без слави, як поганий пес"?

На кого "... вже наскочило раптом шестеро; та лихої години, видко, наскочили: з одного скотилася голова, другий перевернувся, відступивши; списом проколото ребро третьому; четвертий був одважніший, ухилив голову від кулі, і поцілила коневі в груди гаряча куля, — звівся дибки скажений кінь і впав навзнак, задушивши під собою вершника"?

Хто "... терпів тортури й катування, як велетень: ні крику, ні стогону не було чутно навіть тоді, коли почали перебивати йому руки й ноги, коли страшний хряскіт кісток почувся серед мертвої тиші до найдальших глядачів... нічого навіть подібного до стогону не вирвалося з його уст, і не здригнулося його лице"?

Хто "... не хотів би чути плачу та жалів слабосилої матері чи несамовитого голосіння жінки, що рве на собі волосся та б’є руками в білі груди; хотів би він тепер побачити з твердою волею чоловіка, який мудрим своїм словом підбадьорив би його й потішив"?