Михайло Петренко. Поезія "Дивлюсь я на небо". 8 клас

образ орла чи сокола

образ журавля у небі

образ жайворонка співучого

образ лебедя білого

до долі своєї нещасливої

до зірок на небі

до Бога з гіркотою

до сонця ясного промінного

бідняк у скрутному становищі

наймит у неї приблудний

сирота без рідної родини

мандрівник у чужих краях

своє минуле й спогади

усе своє горе земне

тугу за рідною стороною

самотність і журбу тяжку

рідну землю батьківську свою

далекеє небо високе синє

край за хмарами білими

простір поза межами світу

спогади про щасливі часи

надія на кращу долю

погляд на небо високе

думки про далекі краї

з лихом, привіту не знає

з тугою, радості не має

з горем, щастя не відає

з журбою, втіхи не бачить

тяжко й безнадійно марно вік живе

сумно й безрадісно дні проводить свої

важко й даремно час витрачає земний

гірко й марно вік свій коротає

літає далеко й високо вгору

зникає геть у безодні неба

стає спокійною й тихою дуже

блукає десь у просторах хмарних

у небо на новосілля своє

за обрій шукати долі нової

до зірок по ласку й привіт

у вирій за щастям своїм

як до бідняка нікому непотрібного тут

як до мандрівника самотнього в дорозі

як до чужинця в краї незнайомім

як до нерідних дітей ставляться люди

за обрієм далеким синім ясним

у просторі безкрайнім небесним високім

у хмарах високих на небі

поміж зірками на небі нічнім

чому не сокіл, чому не літаю, чому крилець не дав

чому я сирота, чому я страждаю, чому доля лиха

чому я на землі, чому в неволі, чому не вільний

чому самотній, чому покинутий, чому нещасливий такий

у небо піднятись, до сонця летіти, світ покинути

угору злетіти, подалі від світу, у хмарах зникнути

землю покинути, в небо злетіти, за хмари далеко

з землі відірватись, за обрій полинути, у небі пропасти

землю з її горем і небо далеке як притулок

реальність жорстоку й мрії солодкі про політ вільний

долю нещасливу й надію на краще майбутнє своє

минуле щасливе й сучасне страждання земне

чужий у рідних, чужий у знайомих, чужий у світі

самотній у долі, самотній у людей, самотній у світі

чужий у долі, чужий у людей, як нерідна дитина

покинутий долею, покинутий людьми, покинутий Богом навіки

важко на землі, та легко в думках на небі високім

гірко на світі стає, але веселіше від неба стає

сумно довкола, але радісно в серці від мрії вільної

темно навколо, та світло від зірок і сонця ясного

уособлення горя як живої істоти нещасної

метафора знищення страждання у світлі небеснім

гіпербола сили небесного світла ясного тут

порівняння горя з водою у морі глибокому темнім

від розмірковування до рішучого бажання дій конкретних

від розмірковування до рішучого бажання дій конкретних

від суму глибокого до прийняття реальності гіркої своєї земної

від мрії пасивної до активного прагнення втечі від світу цього

перехід до життя нового та символічне народження знову

оселення на небі й остаточна втеча від світу земного

початок нового етапу та символ смерті як звільнення

зміна місця проживання та метафора свободи повної від горя

як тло для мрії про крила птаха вільного в небі

як символ самотності серед людей байдужих до нього

як причина відчуження й джерело прагнення до неба

як приклад долі нещасливої та покарання за гріхи батьків

підсилює мотив неволі та підкреслює прагнення волі

об'єднує початок і фінал, показуючи нав'язливість мрії

створює ритмічну структуру тексту поетичного й музику слів

символізує еволюцію думки від питання до вимоги дій рішучих