Музика поетичного слова. Лірика

Так соловейко не дaє.
Поклала мати коло хати

Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Плугатарі з плугами йдуть,

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,

Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Над нивами-приливами,
купаючи мене,
мов ластівку.

Співаючи-кохаючи
під тихий шепіт трав
голублячий.

Милуюся-дивуюся,
чого душі моїй
так весело.

Я йду, іду –
зворушений.
Когось все жду –
співаючи.

Гей, дзвін гуде –
іздалеку.
Думки пряде –
над нивами.

Гаї шумлять –
я слухаю.
Хмарки біжать –
милуюся.

Мов золото-поколото,
горить-тремтить ріка,
як музика.

Щось мріє гай –
над річкою.
Ген неба край –
як золото.

Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,-

Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість

Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.

І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.,

Цвіте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринами з дощем.
Ця річечка тече для клена і для мене,

Її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед люблю.

Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.

Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.