Модульні питання по темі Особливості психічного розвитку дітей при дизонтогезах різних типів - Варіант 6

Соціальний розвиток дитини є багатогранним процесом

передбачає засвоєння культурних і моральних цінностей суспільства

формування особистісних якостей, що визначають взаємовідносини з іншими дітьми та дорослими, розвиток самосвідомості

усвідомлення власного місця в суспільстві

Діти з порушеннями слуху дошкільного та шкільного віку зазнають труднощів проникнення у зміст людських вчинків і стосунків у зв’язку з обмеженням оволодіння психологічними засобами пізнання соціальної дійсності. 

В основі цих труднощів лежить обмеженість спілкування дітей з дорослими і між собою, недорозвиток мовлення як засобу спілкування, недостатність уявлень дитини про явища соціального життя і власне місце в ньому, слабкість оперування наявними уявленнями в реальних умовах.

Засвоєння моральних норм, розуміння їх смислу відбувається у чуючих дітей в процесі мовленнєвого спілкування з дорослими в різних ситуаціях, в ході схвалення або несхвалення дорослими вчинків дитини. Важлива роль в цьому плані належить грі, читанню дорослими казок, оповідань, віршів.

Дошкільники з порушеннями слуху можуть спостерігати за вчинками дорослих і дітей, не розуміючи їх смислу та причин. Своєрідність ігрової діяльності, труднощі розуміння та передавання смислових відносин у грі не дозволяють розглядати гру ненавчених дітей як засіб морального виховання.

Відмінною рисою діагностики і корекції мовленнєвого розвитку слабочуючої дитини є дотримання конструктивістського підходу до розвитку мовлення. 

Формування взаємодії і спілкування дитини з дорослим є найважливішим джерелом психічного розвитку дітей раннього віку, дошкільників і молодших школярів. Взаємодія дорослих з дітьми, що мають порушення слуху, повинна сприяти усвідомленню дитиною себе серед дітей і дорослих, формувати інтерес і збагачувати уявлення про соціальні і природні явища, сприяти формуванню таких властивостей особистості, як самостійність, ініціативність, відповідальність, виникненню "Я - свідомості".

Оскільки комунікативна діяльність у нечуючих і слабочуючих дітей порушена в силу недорозвинення мовлення, дорослий залишається головним ініціатором спілкування значно довше, і його роль більш відповідальна, чим у процесі спілкування з дітьми, що чують. 

Порушення спілкування з оточуючими частково ізолює дитину з порушеннями слуху від людей, що веде до утруднення формування самосвідомості та інших особистісних утворень. 

У зв’язку із уповільненим формуванням предметної діяльності в більш пізні строки відбувається перехід до усвідомлення себе як активного діяча.

В оцінці себе та інших проявляється тенденція змішування понять "хороший товариш" і "хороший учень". На оцінку оточуючих і самооцінку дітей з порушеннями слуху, особливо молодшого шкільного віку, помітно впливають думки вчителів.

На формування мотивації дітей з порушеннями слуху впливають особливості сприйняття ними "дорослого життя".

Вже на етапі формування сюжетно-рольової гри виявляється затримка становлення мотиваційного плану діяльності. Без спеціального навчання діти затримуються на побутових іграх, які відтворюють лише окремі сторони відносин між людьми.

Внаслідок недостатності узагальнення нечуючі діти не вміють самостійно виділити головне, суттєве в кожному виді діяльності, який вони відтворюють в іграх, і зосереджуються на дрібницях. 

Уявлення про школу у більшості дітей з порушеннями слуху в старшому дошкільному віці виявляються досить фрагментарними. Так, деякі з них незнайомі з поняттями "урок" і "перерва", не сприймають учіння, як діяльність, що потребує певних зусиль. Ставлення до школи, як правило, позитивне.

Практично всі якості уваги: активність, спрямованість, широта (обсяг, розподіл), можливість перемикання, інтенсивність, або зосередженість, стійкість виявляються під впливом порушення зору, але здатні до високого розвитку, досягаючи, а деколи і перевищуючи рівень розвитку цих якостей у зрячих. 

Обмеженість зовнішніх вражень негативно впливає на формування якостей уваги. 

Сповільненість процесу сприйняття, здійснюваного за допомогою дотику або порушеного зорового аналізатора, позначається на темпі перемикання уваги і виявляється в неповноті і фрагментарності образів, в зниженні обсягу і стійкості уваги.

Глибокі порушення зору відбиваються на властивостях сприйняття – його предметності, цілісності, структурності, усвідомленості, константності.

сприйняття формується у дитини постійно, в процесі її проникнення у суть предметного світу, і виражаєть¬ся в акті об'єктивації, тобто у віднесенні відомостей, отрима¬них із зовнішнього світу, до цього світу

. Не маючи власного перцептивного досвіду, їй важко адекватно відображати об'єктивний предметний світ. Накопичення досвіду про нього перебуває в прямій залежності від глибини порушення зору та від обсягу і кості педагогічної допомоги, яка надається дитині з метою формування у неї уявлень про предметний світ. 

формується на основі узагальнення знань та про властивості і якості предмета, отриманих з конкретних відчуттів. 

Погіршений зір порушує можливість аналізу і синтезу цих відчуттів, адже частина з них доступна чуттєвому відображенню, а частина ні. Так, при порушенні меж поля зору людина при сприйманні певного предмета не спроможна охопити поглядом його форму в цілому, а поступове оглядання контуру виявляється неякісним. 

Без використання спеціальних дидактичних прийомів візуального ознайомлення з предметом утворюється фрагментарний образ предмета без виділення суттєвих ознак.

характеризується тим, що людина сприймає не одномоментно суму відчуттів, а абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом певного часу. 

цілісний образ якогось предмета може виникнути в уяві незрячої людини, якщо вона має інформацію про нього і сприймає його окремі властивості збереженими органами відчуття

Саме завдяки структурності сприймання людина з порушеним зором може компенсувати прогалини в чуттєвому досвіді

Всі предмети, що оточують людину, змінюють своє зображення залежно від того, з якого боку їх сприймає людина, або від того, як відбилась на зображенні уява людини, яка їх створила. 

завдяки константності предмети, що оточують, сприймаються як постійні, впізнаються людиною у будь-якому представленому варіанті.

Ця властивість сприймання — не природжена. Вчені перевірили її на людях, які постійно жили в лісі й ніколи раніше не бачили предметів на великій відстані. Вони сприйняли їх не як віддалені, а як маленькі. Так само змінюється константність сприймання у людей, які ніколи не дивилися згори вниз. Із вікна верхнього поверху їм усе здавалось дуже маленьким. Подібний дослід було проведено також людиною, яка осліпла в дитинстві, а в дорослому віці після операції у неї відновився зір. Ця людина думала, що може вистрибнути з вікна на вулицю не зашкодивши собі, хоча вікно було на п'ятому поверсі.

пов'язана з тим, що перцептивні образи завжди мають смислове значення. 

Сприймання у людини тісно пов'язане з мисленням, з розумінням суті предмета. 

Свідомо сприйняти предмет — означає мисленнєво назвати його, тобто віднести до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові. Навіть коли ми бачимо незнайомий предмет, то прагнемо вловити його подібність до знайомого. 

Порушення зору гальмують повноцінний розвиток пізнавальної діяльності незрячих і слабозорих дітей, що відображується в розвитку і функціонуванні мнемічних процесів. 

Сліпим і слабозорим доводиться запам'ятовувати і тримати в своїй пам'яті матеріали, які не потрібно пам'ятати зрячому.

технічний прогрес і сучасні умови навчання, життя і діяльності незрячих і слабозорих пред'являють до їх пам'яті (як і до інших вищих психічних процесів) все більш жорсткі вимоги, зв'язані як із швидкістю мнемічних процесів, так і з їх рухливістю і міцністю зв'язків, що утворюються.