М.Куліш "Мина Мазайло" (цитатний диктант)

"Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе"

"Ще як я підходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець?"

"Та чи не в нього наш Мокій і вдався? там такий, що в нього кури по-українському говорять"

"Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, що б ти сказала, коли б ти була я, а я - ти, себто, коли б він тебе отак проводжав?"

"Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?"

"Дивлюсь - не "Харьков", а "Харків"! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?"

"оце саме "ге" і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою"

"Тільки й слави, що на вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере..."

"Тепера я розумію, зо таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?"

"Ми мусимо до того часу пристати на пропозицію товариша Мокія - не міняти прізвища "Мазайло",.. воно просте, демократично-плебейське і не суперечить принципам ленінської національної політики"

"А твоя теорія, що українська мова є австріяцька видумка, була теорією російських жандармів і царського міністра Валуєва... Ти валуєвський асистент..."

"Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки. Хвильові всякі. Тичини"