"Маруся" Г.Квітки-Основ'яненка

«був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть»

«Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста. Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празника бо хоч i в недiльку так гарно їх повбира»

«Хлопець гарний, русявий, чисто пiдголений; чуб чепурний, уси козацькi, очi веселенькi, як зiрочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синiй i китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки пiдперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрi, шкаповi, з пiдковами»

«Що за танцюра! Та й дівка, брат, важна! Коли б до осені не втекла, то не мине моїх рук»

«[була] доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; i що було Наум нiзабажа, що нi задума, /…/ночi не поспить, усюди старається, б'ється i вже зробить i достане, чого мужиковi хотiлось»