Марко Вовчок "Інститутка"

"То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й Бог забуде! Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його, Мати Божа: я вільна. І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани у світі!".

"І що то за хороша з лиця була… Здається, і не змалювати такої кралі…"

"...й щипає, і штрихає, і гребенцем… скородить, і шпильками коле, і водою зливає"

“…брови йому чорні, й уста рум’яні, і станом високий, — така вже краса, що й не сказати! Тільки що гордий дуже — на жодну не погляне…”

"Славна була то жіночка, — звали....: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Смішлива була й гордоватенька, а що вже шамкая! І говорить, і діло робить, і дитину колише; то коло стола її вишивані рукава мають, то коло печі її перстені блискотять."

"…плечастий, усатий, у високій шапці. З наших-таки людей, та до вельможної вподоби вивчений. Тут пани прощаються, гомонять, плачуть, а візника той сидить, як виконаний з заліза, — не обернеться, не гляне", "…то-то ж чорнявий, матінко! Такий чорнявий, як єсть тобі ворон. Засміявся — зубів у його незліченно, а білі ті зуби, білі, як сметана".

"…старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють"

панночка намагається побити Устину, її захищає Прокіп

Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою.

знайомство з Устиною. Про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття героїні.

стосунки панночки з кріпаками, деспотизм молодої пані, одруження інститутки, переїзд подружжя на хутір

Приїзд панночки й обрання Устини покоївкою.