М. Коцюбинський "Тіні забутих предків

Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була       . Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини         .       на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і          .

Знав, що на світі панує нечиста сила, що         (злий дух) править усім; що в лісах повно           , які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий           , який зараз просить стрічного в танець та роздирає       ; що живе в лісі              . Вище, по безводних далеких недеях нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається        .

Марічка обзивалась на гру        , як самичка до дикого голуба,—            . Вона їх знала безліч. Звідки вони з'являлись — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть в горах. На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив леґінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека — все виливалось у        , легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті.

Вдома, в родині, Іван часто був свідком неспокою і горя. За його пам'яті вже двічі коло їх хати                     оповіщаючи горам і долам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге, коли браччік Василь, файний веселий легінь, загинув у бійці з               , посічений топірцями. Се була стара ворожнеча між їхнім родом і родом           .

        був здатний до всього, що надумав — зробив. А бог, як що хотів мати, мусив вимудровувати в нього або украсти. Поробив          вівці, зробив си скрипку і грає, а вівці пасуться. Побачив бог та й вкрав тото в него, і вже обоє пастушат. Що є на світі — мудрощі, штудерація всяка,— то все від нього, від         . Де що лиш є — віз, кінь, музика, млин або хата,— все вигадав він… А бог лиш крав та давав людям. Таке-то…

Раз         змерз та й, щоб загрітись, вигадав       . Прийшов бог до       і дивиться на вогонь. А той вже знає, чого він. "Все ти, каже, у мене покрав, а сього не дам". Але дивиться         , а бог кладе вже        . Так йому стало досадно, що він озьмив та й плюнув у божу       . А з тої слини і знявся над вогнем     .

Його          була з багацького роду,          , здорова дівка, з грубим носом й           шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди, але то байка!

З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він       . Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і         . В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні,                , здоров'я маржини й людини, його боялись, але потребували усі.

Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а       . Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить                 ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у       буває. На вузьких стежках він туливсь до Марічки, аби йти рядом, аби не лишитися ззаду, і чув тепло її тіла.

Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його       , оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана.

Тоді Іван зразу його впізнав. Се був веселий           , добрий лісовий дух, що боронить людей од       . Він був смертю для них:                   .

Поміст днигтів у хаті під вагою молодих ніг, і скакало на лаві тіло, трясучи жовтим обличчям, на якому усе ще грала                          .

На грудях тихо бряжчали              , скинуті добрими душами на перевіз.

Під вікнами сумно ридали          .

Чи він кохав Палагну? Така думка ніколи не займала його голови. Він газда, вона газдиня, і хоч дітей у них не було, зате була          — чого ж ще більше? На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, як               , носила пишні шовкові хустки, а на            шиї блищало у неї стільки намиста, що челядь з заздрощів аж розсідалась.

Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий        і пишну кресаню. Марічка теж вже ходила у заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й           . Не пасли більше вкупі ягнята і стрічались лиш в свято або в неділю. Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти               . Марічка любила, коли він грав на