Літературний авангард

Авангардизм як напрям завжди мав спільну програму та чіткі правила, яких дотримувалися всі його представники.

Термін «український авангард» з’явився в ХХ столітті завдяки французькому мистецтвознавцю.

Казимир Малевич у своїх теоретичних працях вважав «Чорний квадрат» кульмінацією мистецтва, яке має повернути людину до природи.

Давид Бурлюк, український художник і поет, працював у стилі кубізму та створював картини з геометричними формами.

Футуристи прагнули відобразити красу природи й сільського життя, тому їхні тексти були простими та народними.

Вірші українських футуристів часто відзначалися урбаністикою, швидкістю та технологічними образами.

Друга хвиля авангардизму в Україні розгорнулася в еміграції та серед шістдесятників, які теж руйнували канони, але вже іншими засобами.

Емма Андієвська своїм експериментом із сонетом довела, що авангард може поєднувати побутове й філософське.

Третя хвиля українського авангарду («Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», «Нова дегенерація») була пов’язана з літературними угрупованнями, які використовували театр, іронію та навіть «хуліганство».

«Бу-Ба-Бу» розшифровується як «Бурлеск-Балаган-Буфонада» і це була пародія на офіційні радянські літературні форми.

Творчість угруповання «Пропала грамота» вирізнялася героїкою й пафосом, що протистояло іронії та бурлеску.

Авангардистів можна назвати революціонерами мистецтва, бо їхня мета була не лише в новій естетиці, а й у зміні світогляду суспільства.