Ліна Костенко "Маруся Чурай"

Болить моя головонька від самого чола:
Не бачила миленького ні тепер, ні вчора,
Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся,
А як вийду за ворота, од вітру валюся.

— А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?
Кому він ще так знівечив життя?

Я цілувала його віченьки,
аж поки місяць не погас.
Щаслива тобі цяя ніченька,
остання, може, у нас!..

Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.
Про наші битви — на папері голо.
Лише в піснях вогонь отой пашить.

Бо ж річ не в тім — женився, не женився,
прийшов, пішов, забув чи не забув.
А в тому річ, коли він так змінився?
Чи, може, він такий і зроду був?

Чи він мені, чи я йому — нерівня.
Нерівня душ — це гірше, ніж майна!

В нас на кутку його не люблять наші.
Шляхетний дуже і чолом не б'є.
Він(Грицько) ,— каже,— гордий. З ним не звариш каші.
Він і мовчить, бо дума щось своє.

Любив же він Марусю, не дай Боже!.

Любив же він Марусю, не дай Боже!.

А більш мовчить, не щедрий на слова.

Чи він мені, чи я йому — нерівня.
Нерівня душ — це гірше, ніж майна!

Гей, ти, молоденький, голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минуєш мою хату і мої ворота,
До іншої йдеш.

Марусю Чурай

Галю Вишняківну

Орихну Бобренчиху

Параску Демиху

Я мала, люди, сина не розпусника.
Він шанував і хату, і город.

Я, як суддя, вважаю особисто,
чи це була отрута, чи дання,
а в кожнім разі це було убивство.

От ти прийшов з великого походу,
а не приніс ні слави, ні добра.
Сидиш, мовчиш, ні за холодну воду.
Та й не туди, що я уже стара.

— Ще не старий. І силу мав, і силу
(про ньго потім думу іскладуть.
Мине сім літ – і голову цю сиву
Виговському на списі подадуть)

була "матір'ю усьому на землі"

Де треба, вчасно притамує гнів.
Де треба, скаже правди половину.
Щасливий дар.

"Тут двоє матерів, твоя і Божа"

Глуха до пісні, завжди щось спотворить.
Все вишиває прошви подушóк.
Ще як мовчить,— нічого. Заговорить,—
гостренькі зуби — чисто ховрашок.

Глуха до пісні, завжди щось спотворить.
Все вишиває прошви подушóк.
Ще як мовчить,— нічого. Заговорить,—
гостренькі зуби — чисто ховрашок.

Де треба, вчасно притамує гнів.
Де треба, скаже правди половину.
Щасливий дар.

Яка стоїть немов свята та божа.
Ото така вже вдача потайна.
Бо на обличчя з янголами схожа,
але в душі — то чистий сатана.

Ото як вийде, як заграє брівками,
очима стрельне і туди, й сюди,
у чобітках із мідними підківками,
зелений верх, козлові переди.

Котра дівчина чорні брови має,
то тая дівчина усі чари знає

Пісні у неї — то велика-туга,
а серце в неї горде і трудне.
Твоя любов до неї — то недуга.
Видужуй, сину, пожалій мене.

Хіба то дівка? То ж таки ледащо.
Усе б співала. Боже упаси!
Ми вже й без неї з'їхали нінащо,
а з нею геть вже зійдемо на пси.

Ото як вийде, як заграє брівками,
очима стрельне і туди, й сюди,
у чобітках із мідними підківками,
зелений верх, козлові переди.