Ліна Костенко " Маруся Чурай"

Такий суворий, очі крижані.

А цей мовчить і блідне при мені.

А слово скаже — з пам’яті не викинеш.

А більш мовчить, не щедрий на слова.

Такі пухкі у неї рученята,

коса білява, куца і товста.

Як реп’яшки, зелені оченята

і пишно закопилені вуста.

У нього скроні в срібній папороші.

Буває так, що слава на дурняк,

а в нього слава за великі гроші.

Йому добро саме іде у двір.

Приходив рідко, лагідний не дуже.

Все курить, курить, люлька на губі.

Такий зробивсь, не прозирнеш у душу.

Якийсь чужий,— мені чи вже й собі?

Вона у мене, як була молодша,

була предивна, як на людський глузд.

Було, сльозами набрякають очі,

вона ж сміється кутиками вуст.

Пісні у неї — то велика-туга,
а серце в неї горде і трудне.
Твоя любов до неї — то недуга.

"Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Він,-каже, хитрий, каже,- потайний.

в нас на кутку його не люблять наші.

Шляхетний дуже і чолом не бє .

Він,- каже, - гордий. З ним не звариш каші.

—Все, було, невлад,
все їй не так, і чоловік, і хата.
Все щось болить, то груди, то живіт.
Така була висока і цибата,
як чапля з Перещепинських боліт.

Ця дівчина… Обличчя, з ікон
І ви її збираєтесь карати?!
А що,як інший вибрати закон
Не з боку вбивства,а із боку зради?

Любов - це, люди, діло неосудне

Моє життя — руйнóвище любові,

де вже ніякий цвіт не процвіте.

Та він же їй як рідний син і досі,

у них і виріс там на шпориші.

Вона ж свою дитину годувала

та вже й сусідську бавила, чужу.

Зрадити в житті

державу — злочин, а людину — можна?!

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.