Леонід Полтава. Життєпис. "Маленький дзвонар із Конотопу"

Прокинулося місто. Козаки на земляних валах вдарили з гаківниць. Полковник Гуляницький на коні кинувся до оборонного валу, до козаків...

Павло кинувся до дзвіниці та слабими руками вхопився за грубезного мотуза найбільшого дзвона й почав щосили тягнути до себе. Ні мотуз, ні тяженне било не подавалося. Москалі наближалися. Упершись босими ногами в дошки помосту, обвив руками мотуз і всім тілом налягав, розгойдуючи било... Піт заливав очі, ноги дрижали... Дзвін озвався: ранкову мряку пронизали голосні бам-бам-бам найбільшого конотопського дзвона.

Великий московський загін наближався до Конотопу хитрощами: коней у гармати не запрягли, а самі повпрягалися, щоб нечутно наблизитися до міста і вдарити гарматами.

У тьмяно-рожевому тумані якийсь довжелезний човен пливе й помаленьку наближається до Конотопу.

Кілька вершників-козаків промчались на своїх конячх повз дідуся, уже й міщани біжать. Кинувсь і собі дідусь до дзвіниці.

Дідусь завмер від здивування: почув слабенький удар у найбільший дзвін. Потім другий, дужчий, потім третій, ще міцніший.

Не зміг ворог-москаль підкрастися до міста. Ворожу кінноту козаки зустріли таким сильним вогнем, що лави москалів розсипалися, коні завернули назад, десятки вершників укрили трупами поле. Сім гармат залишили москалі на полі...