Л. Українка "Лісова пісня" І дія

«…уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки;

«…гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима».

«Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс».

«Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена…

«…малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці».

«Як дівчина… ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи…»

“На ній два вінки – один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок”.

«…молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами»

«…зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки, ромен, березка»

«страшне Марище», злий та лихий дух підземелля, який карає неслухняних лісових істот за зраду місцевих законів

Я марила всю ніченьку

про тебе, мій паниченьку!

Стидайся, дочко! Водяній царівні

танки заводити з чужинцем?! Сором!

Та як же будемо сидіти тута?

Таж люди кажуть — тут непевне місце...

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

То все таке, як той раптовий вихор, —

от налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей, — навіки!

Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!

Я понесу тебе в зелені гори,

ти ж так хотіла бачити смереки.

От ліпше хмизу пошукай по лісі

та розпали вогонь, — хоть обсушуся,

бо як його таким іти додому?

Як ти тремтиш! Я чую, як береза

стинається і листом шелестить.