(Копія) Складнопідрядне речення з кількома підрядними

А Непорадний, звернений головою в сторону Спасівки, завважив незадовго, як захвилювала трава, а далі побачив татарина на коні.

Б Петро Михайлович, учитель, приїхав з Києва пізнім потягом і прийшов до школи, як у селі вже давно спали.

В Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима, в яких часом палахкотіли веселі дитячі іскорки, з чудовим ніжним личком, вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини.

Г Почуття щастя виповнювало його від одного усвідомлення, що зовсім близько, за кілька кроків від нього, в сусідньому наметі, є людина, що готова йти за ним хоч на край світу.

Д Клацаючи зубами й тріпаючи головою, кинувся він зразу на публіку, що з вереском та сміхом розсипалася по кутках хати

А Доки він, схилившись край столу, робив запис, вона через стіл допитливо, серйозно дивилась на нього, на вилинялий льотчицький його кашкет, на зосереджене білоброве обличчя.

Б Перед сном дівчина, взявши тліючу головешку, обкурила в наметі димом, щоб повиганяти геть комарів.

В Вранці, як тільки розжевріється схід, у небі над плавнями, знявшись десь із степового аеродрому, вишуговують реактивні.

Г Скоро постать лісника й зовсім зникла, потонувши в синіх плавневих димах, що низько стояли над землею.

Д Місце йому знайшлося за круглим столом посеред зали, де неквапливо й статечно обідали жінки, що правили на південь картоплю

А Чи витримає їх крижина, доки про нещастя дізнаються в районі і все можливе буде пущено в хід, щоб врятувати потерпілих?

Б Вибравшись із глибоких колій на узбіччя, вони помчали озиминою, де перед ними вже, видно, хтось не раз проїжджав.

В В одному місці їх зненацька так повело, що машина, обкрутнувшись на місці, стала задом наперед.

Г Видобувшись з неї, побачили, що опинились на самому дні байрака.

А Замість того, щоб виявити радість, вони тільки перезирнулись між собою і чомусь понасуплювались.

Б Дніпро широко й вільно плине в далеч, холодно-світлий, сріблясто-малиновий увесь, бо й небо таке.

В А вона тим часом сиділа в кімнаті відпочинку, що в носовій частині судна, і писала комусь лист.

Г Пасажири, зібравшись біля трапа, стежили за ними, мов за якимись чародіями.

Д Нателлі там ще не доводилось бувати, хоча хмари для неї не такі вже далекі й недосяжні, якими вони здаються дітям долин та підгірських селищ

А Руки водієві й весь він — у напрузі, бо машина йде нерівно, норовисто, ковзається, вигуцує на баюрах.

Б Коли глісер зупинився, на берег, крім моториста Мишка, зійшов ще один чоловік.

В Коли сивого Майстра вже не було на світі, мені випало відвідати його країну і побувати навіть на тому острові, де минало його дитинство.

Г Вона скинула на нього очима, глибоко, серйозно, ніби зважувалась на щось особливе.

Д Він помітив, як осторонь кілька немолодих лісорубів, оточивши Дідука, енергійно умовляють свого бригадира сказати ще щось, певне, найважливіше

А Було десь за північ, коли вони підійшли до наметів, уже повитих сном, окутаних місячним маревом.

Б Відповідає вона стримано, вважаючи, певне, що саме стриманість найбільше личить людині, яка перебуває на посту.

В У запилюженому скверику під акаціями, що аж дзвеніли на вітрі своїм жерстяним листям, куняли на клунках якісь жінки.

Г Десь там, у глибинах, продовжують жити і маревні місячні ночі, і теплі озера, і щедрі високі вогнища, що вона їх розкладала в надвечірній час.

Д Коли буває вітряно, тоді, бачили б ви, якими стають мускулястими оці пружні дерева!

А А найбільше любить провесінь, коли річка виходить з берегів, затоплюючи луг, коли підступає до села.

Б Дивно плисти там, де недавно ходив стежкою, де, знаєш, трава й квіти ростуть.

В У тому плавцеві впізнавав рябого, у якого обличчя було в ластовинні, бо він драв ластів'ячі гнізда.

Г Отож городами, на яких ще на радiсть горобцям стояла матiрка, я подався до бiдкому, де вечорами завжди було гамiрно i людно.

Д Бринять живою радістю ліси, як ранок спалахне на небокраї, як сонце огняне завісу піднімає із їх первісної і чистої краси.

А І думається про те, що досі сьогорічна осінь усе ближче підступала до видимого світу, в якому ти живеш.

Б Кожна береза, яка нині трапляється, це тихе і спокійне багаття, що рівним полум'ям знімається догори, обтікаючи білий стовбур.

В Коли набирають стяги епохи вітру нового і висоти, думай, що світ змінити хоч трохи повинен і ти.

Г Вдруге випірнувши, Підопригора відчув, що таки пливе в напрямку до човна, що

ось-ось дотягнеться рукою.

А Кожного разу, коли вставала нова хвиля, мені здавалося, що вона поглине нас.

Б Не можна змалювати, які моторошні зойки, рев та виття розляглися на березі й далі, на суходолі, коли пролунав мій постріл.

В То був величезний лев, який лежав на схилі берега в затінку скелі, що нависла над ним.

Г Неможливо висловити, який я відчув захват, зрозумівши, що нарешті визволився із страшної біди.

А Трохи схиливши голову, щоб гостроверха з хутром шапка не зачепила стелі, бо він також був високий, вийшов цар Іван Васильович.

Б Диякон майже з побожністю наблизився до старого і поцілував руку, яка важко підвелася, щоб поблагословити його.

В Не пригадаю, коли встав з місця, коли почав ходити од стіни до стіни, коли на всю кімнату почав виспівувати.

Г Він відчув на вустах дотик холодної тонкої шкіри, що обтягала кістки, наче на руці зовсім не було м’язів.

А Оксамітна канапа стояла біля стола зі звичайних дощок, який виглядав так, начеб був призначений до кухонного вжитку.

Б Якесь суденце, що стояло попереду нас, нарешті зважилося спустити шлюпку, щоб зарадити нам.

В В далі з темного лісу брели подорожники й біля синьої криниці, де розлетілись дороги, де розбійний хрест, зупинялись.

Г Темної ночі, коли за вікном проходять міські вечори, коли сині димки здіймаються над цегельнею, в моєму надзвичайному кабінеті збираються мої товариші.

А То поромщик підлагоджує пором після зими, бо має час, доки підоспіє хтось, щоб перехопитися на інший берег.

Б Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда, коли б усе те діялось не перед нашими очима.

В По всіх роздоріжжях чули люди вночі, як стогнала в журбі земля, як вили пси свою собачу тугу, як плакали вдови.

Г Його вороний кінь, що пасся недалеко на припоні, як побачив свого пана, заіржав весело, наче б хотів його з дниною привітати.