(Копія) СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗВ'ЯЗКУ

Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля.

Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати.

Треба дати зрозуміти, що світ наш не замерзає і не згасає.

У повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ.

Дивиться Миколка, і йому приємно, коли чує прохолоду в тілі (І.Чендей)

Тільки ті, що стояли ближче, могли побачити дивний блиск в його очах (Я.Стецюк)

Купаючись у ласкавому промінні ранкового сонця, підіймається у блакитну височінь сіренький лісовий жайворонок (В.Пархоменко)

То крякне крук, то коник заірже (Л.Костенко)

Якось уночі вдарив мороз, цвіт зморщився (Є.Гуцало)

Спалахнув вибух, але скеля стояла (Яків Баш)

Туман у лісі – мовби дим завойовницьких багать, він
снується і снується, затягнув діл, заснував небо
(Є.Гуцало)

Хто щастя взяв у лютій боротьбі, той зможе захистить його в бою (А.Малишко)

Ви сидите собі, спустивши руки, та й граєте в ідилію з селянами (І.Франко)

Об тій годині знайшли їх трьох в оцій долині: один юнак, а два – в літах (А.Малишко)

Минають дні, минає літо... (Т.Шевченко)

Дунай розгорівся – світання пора, гуляють багряні вітрила, і чайка на бронзі ясній завмира, як в леті,
розкинувши крила (М.Нагнибіда)

Їхали глухою дорогою, але і тут був великий рух (Григорій Тютюнник)

Я хочу жити просто, без прикрас, без тих гучних банкетів і лахміття, яке мені здається просто сміттям,
що полонило нерозумних нас (Любов Забашта)

Тихим гомоном срібних струмочків, що звідусіль дзюркотіли до річки, прощалася зима (М.Олійник)

І диво дивне сталося з ним: совість заговорила! (А.Іщук)

Кожен поспішав стати на своє місце: хто біля якорів, хто біля довгих ба байок, що правили їм за весла (Яків
Баш

І ми не гаючись (тобто негайно) взялися до діла (Ю.Збанацький)

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була (П.Тичина)

І люди йшли під гору ту стрімку, і знову всім незміряні красоти відкрилися в маленькому струмку (Л.Забашта)

Люби музику — вона облагороджує твої думки і почуття.

Красна пташка своїм пір’ям, а людина — знанням.

Що в пісні співається, те в житті збувається.

Голос у нього гучний і спочатку завжди впевнений.

Небо вночі чисте, і видно, як падають зорі.

Сонце блищить і горить, гаї зеленіють, садки зацвітають.

Ти до мене прийшла не із казки чи сну, і здалося мені, що стрічаю весну.

Погода стояла тепла й сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли.

Небо вже геть розмерзлося, і тепер його було видно наскрізь.

Тонуть у золоті принадні простори і закликають усе в степу до спокою.

Мільярди перлин мерехтіли на всьому, випромінюючи маленькі сонця, розсипаючи спектри на лапатім листі дубів і ліщини.

Тихо-мирно спала зграя лебедина, і даремно лебідь звав, будив її.

Стоять жоржини мокрі-мокрі, сплять діамантові жуки, під грушею у дикій моркві до ранку ходять їжаки.

Коли з дерев, сумно кружляючи, падало жовтогаряче листя, повернувся додому Оксен.

Ти з’явилась мені – і здалося, що світ помолодшав навколо на тисячу літ

Буря втрамбовувала сніг, іти було набагато легше.

У грудях несвідомо й непомітно заповнювало всі кутки прекрасне.

Ось і річка, що має чотири броди, ось і принишкле село з корогвами тополь.

На хуторі повільно вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Догоряє липневий день, палахкотить на білих стінах собору, що вигнався в небо.

Людина найбільше ризикує в житті, очікуючи сприяння інших власній безпеці та в усьому розраховуючи на когось.

Ніхто не передбачить, на що спроможний кожен із нас і на яку висоту здатний злетіти, ти й сам не дізнаєшся, доки не розправиш крила.

На життєвому шляху трапляється багато перешкод, але кожен знає про зустрічний вітер, здатний підняти в небо паперового змія.

Озираючись на пройдений шлях, більшість передусім згадуватиме й цінуватиме те, чого досягнула з неабиякими труднощами.

Музикант-віртуоз знає: визнанню й славі передують години, місяці й роки виснажливої праці.