(Копія) Складне речення і його ознаки. Складносурядне речення. Складнопідрядне речення.

розділ науки про мову, який вивчає частини мови;

розділ науки про мову, який вивчає звуки мови;

розділ науки про мову, який вивчає словосполучення і речення;

розділ науки про мову, який вивчає частини слова.

складається з кількох словосполучень;

має лише підмет і присудок;

має лише другорядні члени;

маж дві і більше граматичних основ.

складносурядним називається речення, у якому одне просте речення за змістом та граматично залежить від іншого й з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова;

складносурядним називається речення, у якому прості речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядним сполучником;

складносурядним називається речення, у якому наявний лише один головний член;

складносурядним називається речення, у якому є три головні члени.

Щодня, щоночі, молила і кликала до себе (Л. Тараненко).

Дощі, що зарядили над турбазою кілька днів підряд, зосталися ніби відрізані променем сонця на асфальті (Л. Тараненко).

Максим обережно відхилив почорнілу хвіртку і ступив на густо всипаний ледь видимим порохом куряви спориш (Л. Тараненко).

Над узорними віялами орляка снується легка-легка павутина, і повітря, здається, тремтить від натужної напруги… (Л. Тараненко).

Максим закушує губи – і кров солонить їх, і не може вийти з хати, не може нічим допомогти (Л. Тараненко).

Дзвінка дивилася на Максима, а очі її повільно наливалися слізьми (Л. Тараненко).

Він навіть зніяковів, угледівши її біля воріт турбази (Л. Тараненко).

Зелень її очей спалахнула, немов омита весняним дощем (Л. Тараненко)

у простих реченнях, які входять у складносурядне, говориться про швидку зміну подій, явищ;

друге речення містить у собі несподіваний наслідок чи різке протиставлення;

у складносурядному реченні є спільний другорядний член, який стосується обох простих речень;

прості речення з’єднані підрядними сполучниками.

Це завжди його хвилювало, а по розмові почув він бадьорість і апетит;

У княжий табір вісник вість приніс, що меч тевтона над Волинню звис;

Може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна;

Хлопець зітхнув, хотів щось сказати, далі махнув тільки рукою і пішов

Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні;

Життя квітує там, де різнотрав’я;

Всі, хто готувався до цієї зустрічі, почувалися винними;

Уклін чолом народу, що рідну мову нам зберіг.

Хто знання має, той і мур зламає.

Добре того вчити, хто хоче все знати.

Хто вчиться змолоду, не знає під старість голоду (Нар. творчість).

Хто п’є зілля джинджури, той забуде дорогу до лікаря (Ф. Мамчур).

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже до­рослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бро­дять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

Хилилися густі лози, звідки вітер віє (Нар. творчість).

Я вірю в те, що вернеться тепло.

Звідки птах випурхнув, там і гніздо знайдеш.

Те, що було нам співучим, ясним, хай ще дужче рясніє другим, ранком співається, днем наливається, в добрім здоров’ї, в науках кохається.

Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало (І. Нечуй-Левицький).

Скільки не дивись на море, воно ніколи не набридне.

Чим далі заглиблювалися вони в гори, тим тихішим ставав відгомін бою.

Це було, як співав соловей над рікою.

Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок (М. Коцюбинський).

розділ науки про мову, який вивчає звуки мови;

розділ науки про мову, який вивчає словосполучення і речення;

розділ науки про мову, який вивчає систему розділових знаків та правила їх уживання.

розділ науки про мову, який вивчає частини мови;

Я ніскільки не соромлюсь назвати осінь найулюбленішою мені добою.

Вода хлюпотіла, розливалася через верх .

Гуляють хмари, сонце спить.

О слово рідне! Ти стоїш на чаті предковічних пам’яток святині (П. Куліш)

єднальних, протиставних, розділових;

часових, причинових, мети;

умовних, допустових;

наслідкових, порівняльних.

Максим іде, і опала глиця, сплавлена промінням в жовтавий сяючий килим, порипує під ногами (Л. Тараненко).

Максим розумів, але не міг виборсатися, не міг виплисти на поверхню з-під судомного болю (Л. Тараненко).

Ніч – у чорному запиналі, обверчена чорним, де-де приперчена далекими вогниками жару (Л. Тараненко).

Ніч читає в його душі і страх перед смертю, і злу, люту ненависть до окупантів… (Л. Тараненко).

Автобус плавно зрушив з місця, і дорога мовчки лягла під колеса (Л. Тараненко).

Древні, вічно замерзаючі, старі на лавах біля під’їзду провели цікавими поглядами (Л. Тараненко).

На сходах під ноги кинувся сусідський кіт, нявкнув противним басом (Л. Тараненко).

Чи то день, сонце гнали під лускуватою грубою корою, чи то збуджена уява Максима виною тому… (Л. Тараненко).

[ ], і [ ], (як).

[ ] , і [ ].

[ ], і [ (як) ].

( ), і ( ), [ як ].

означальна;

мети;

допустова;

причини.

Неподалік од татарського броду, де навшпиньки спинався долинковий туманець, окреслилася постать людини.

Семен рукою розгладив недовірливі зморшки на чолі, хоча й позаздрив спокійним снам батька.

Так дівчині хотілося, щоб ніхто не побачив її.

Ярослав руками перебирав стебла пшениці, у яку вже ввійшла золотінь (З тв. М. Стельмаха).

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.

Духовність – озонова пелюстка, що так бережно огортає планету й не дає зруйнувати життя.

Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі.

Туман низинний пливе кошлатий, щоб на озимих заночувати.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче.

Ніколи в бурі не загине, хто Прометея має дух (В. Сосюра).

За гречками, в долині, де ніжним плетивом ткався сивий туман, – показалось

село.

Часом можна висловить пейзажем те, для чого слів нема людських.

Чим більше темніло, тим вітер здавалося дужчав.

Хвала тому, в кого душа орлина (Л. Дмитерко).

На дні повільно хмари темно – сині повзуть, немов підводні кораблі.

І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

Він пишався тим, що був сином своєї країни (О. Гончар).