(Копія) 11 клас. Самостійна робота. Порядок слів у реченні. Односкладні й неповні речення

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом

Я ніколи не шукав свого щастя під чужими небесами

У вікна знову стрепетом б'ється пісня, і від неї тихо бринять нижні шибки

Сонце пресвятеє на землю радість принесло

Тимко топтався попереду і ніяк не міг знайти клямку від дверей

У цю величну хвилину тихо розгортаються кущі, і на галявину виходить - Хо.

Широка дорога стелиться від Києва на Богуслав і далі в шевченківський край.

Вересень уже запалив вогнища у лісах і дібровах

Осінь чарує мене своїми смутками

Ми розминались в часі і у просторі

Ти стоїш і мовчиш

День був ясний, теплий, весняний.

Починалося царство очерету

Радюк почав прощатися

Життя здавалося щасливим

Треба бути взаємоввічливими.

Нехай будуть взаємоввічливі.

Будьте взаємоввічливі.

Будьмо взаємоввічливі.

Ввічливість — ознака вихованості.

Учись не до старості, а до смерті.

Добре розумного вчити.

За дурною головою та й ногам горе.

Не вистачає клепки в голові.

Ні собі взяти, ні людям показати.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

Не лізь поперед батька в пекло.

Шукай правди у старих, а сили – у молодих.

До завірюхи треба кожуха.

Ночвами моря не перепливеш.

Добре говорить, та зле робить.

Нас зустрічають хлібом-сіллю.

Краще не обіцяти, як слова не здержати.

Як привітаєшся, так і відкажуть.

На всі руки майстер.

Шануй батька і неньку, то буде тобі скрізь гладенько.

Тихо й нудно, і спека пекельна.

Бо мене хоч били, добре били, а багато дечому навчили.

Любиш поганяти, люби й коня годувати.

У лузі пахне вогкою травою.

Прозорий гай. Тремтячий лист. Осіння світла акварель.

Високі айстри, небо синє, твій погляд, милий і ясний.

Холодний вітер. Сніг. Сузір’я Лебідь, розпластане над нами в вишині.

Як пишно квітка лотоса цвіте, Яка жагуча врода у тюльпана,

Яке в ромашки серце золоте, Яка троянда горда і духмяна!

Перші матері слова. Перша пісня колискова.

Вечоріє.

Маленька хатинка біля річки.

Радісні, усміхнені обличчя, веселі очі.

Мені дуже весело.

Дні прекрасні.

Затишний, мирний світ великого садка. Він такий домашній, такий рідний.

Минув і рік, минув другий – козака немає; сохне вона, як квіточка – ніхто не питає.

Спочивають добрі люди, що кого втомило: кого – щастя, кого – сльози, все нічка покрила.

Вітер віє-повіває, по полю гуляє. На могилі козак сидить та на кобзі грає.

На багнищі город мріє. Над ним хмарою чорніє туман тяжкий.

Повітря вогке, м’яке. Воно ніби пронизане передчуттям туману.

Крізь хмару – сонце зайнялось. Надувся вітер.

Пливе перон за сивими шибками. Туман… Шлагбаум…Тиша…Переїзд.