(Копія) 08.05.2026 КР 11-А Сучасний літературний процес. Постмодернізм і постпостмодернізм

«І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть — і настане Ще й для мене весела весна»

«Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк»

«Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся»

«людина сама нічого не може людині завжди потрібен інший на кого можна себе помножити для кого варто писати вірші»

«Спасибі за те, що мале людське життя, хоч надією довжу його в віки. Думою тугу розвіюю щоб був я завжди такий, яким мене мати вродила і благословила в світи»

«Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч. Директор уже поїхав з фабрики додому. Ми замикаємо монтажну й виходимо на вулицю. На небі зорі південні, блискучі й миготливі. З моря реве вітер».

«Я спав в одязі. В джинсах і розтягнутій футболці. Прокинувшись, ходив кімнатою, перевертав порожні пляшки з-під лимонаду, склянки, банки й попільниці, залиті соусом тарілки, взуття, злісно давив босими ногами яблука, фісташки й жирні фініки, схожі на тарганів».

«Я йшов по дорозі, як тоді — в нікуди, а збоку мене брели сторожі моєї душі: доктор і дегенерат. Я дивився в натовп, але я там нічого не бачив».

«Я виходжу з-за клубу, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці».

«Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм».

«О панно Інно, панно Інно! / Я – сам. Вікно. Сніги... / Сестру я Вашу так любив – / Дитинно, злотоцінно».

«У теплі дні збирання винограду / Її він стрів. На мулах нешвидких / Вона верталась із ясного саду, / Ясна, як сад, і радісна, як сміх».

«Між полиць плацкарту / ти гербарій між сторінок / купюра замість закладки / паперова секунда у гаманці»

«І хочеш того чи ні – / Усмішка твоя – єдина, / Мука твоя – єдина, / Очі твої – одні».

«Ви знаєте, як сплять старі гаї? / Вони все бачать крізь тумани. / Ось місяць, зорі, солов’ї…»