Контрольне аудіювання

Контрольне аудіювання (ІІ семестр)

Гарячі перегони

Сонце пекло немилосердно. Здавалося, ще трохи – і наскрізь пропече.

Із Дениса Черненка рясно збігав піт. Голий тулуб та розпашіле обличчя вкривав тонкий шар пилюки. Курява, яку здіймали учасники перегонів, осідала на спітнілій шкірі. Через це не можна було розібрати, засмаглі хлопці чи брудні.

Максим Білан не залучився до змагань саме із цих причин. На велосипеді він їздити вмів, навіть вивчив деякі простенькі фінти на спеціально обладнаному майданчику неподалік від дому. На скейті не тримався, в роликах чомусь боліли ноги, а ось велосипедові Максим раду давав.

Та це не означало, що треба гасати під розпеченим сонцем, дихати пилюкою, повертатися розпеченим та брудним і бути від цього на сьомому небі від щастя. В усякому разі, його приятель Денис справді був від цього щасливий. Добре хоч руки перед їжею не забував мити.

Вже тиждень хлопці жили в селі Зозулястому на Полтавщині. Обоє гостювали в Денисової бабусі.

Черненка мама відправляла сюди кожного року щонайменше на місяць – дихати свіжим повітрям і заодно дати їй спокій.

А Максимових батьків несподівано запросили за кордон на важливу та солідну конференцію. Відмовлятися не хотілося, але й лишати тринадцятирічного хлопця самого вдома – теж. Тато запропонував єдиний розумний вихід – нехай їхній син погостює трохи в Зозулястому разом зі своїм другом.

Ще тиждень тому Максим Білан не міг упевнено сказати, що Денис Черненко – дійсно його друг. Денис – той узагалі не розумів, як і чому за останні місяці життя звело його з цим відмінником, якого він вважав «матусиним синочком» і до якого ставився коли насмішкувато, а коли – відверто вороже.

Щоправда, останнім часом Черненко мав кілька можливостей переконатися: його власне вміння хвацько забивати м’ячі та щотижня збільшувати кількість підтягувань на турніку проти Максимової кмітливості та начитаності виглядає дещо блідо. Розуміння цього лише дратувало Дениса. «Ботанік», який задиха́вся на стометрівці, знаходив вихід у таких ситуаціях, де Черненко своїми м’язами нічого зробити не міг. Виходило, що результат усіх Денисових виснажливих тренувань не вартував кількох прочитаних Максимом книжок.

Але після того, як у перший же день свого приїзду в Зозулясте хлопці прославилися на все село, врятувавши від злочинців доньку мільйонера Короля, свою думку про приятеля Черненко змінив. Лише вони двоє знали, як усе насправді відбулося з тим викраденням. Максимове прозріння відбувалося в Дениса на очах. І вперше за весь час близького знайомства з розумником Черненко побачив, як той не радіє з того, що в останній момент прорахував ситуацію і вивів істинних винуватців на чисту воду.

Іноді видима перемога може сприйнятися переможцем за поразку.

Хоч Денис не вважав, що тоді вони програли, весь наступний день він не впізнавав свого приятеля. Той ходив, наче у воду опущений, і лише вечірнє купання в річці Хорол, яка текла за селом, трохи привело його до тями.

Дивно, але переживаннями Максима перейнявся і Денис. Він завжди відзначався міцним сном. Але тієї ночі вперше на своїй пам’яті довго не міг заснути. Крутився з боку на бік і думав: він теж повірив тоді в ту історію з викраданням. Теж викладався на всі сто, рятуючи дівчину, за якою гналися крадії. Та потім з’ясувалося: їх обох обвели довкола пальця – і Максима, розумника, і Дениса, спортсмена.

Це означало: вони насправді рівні. Нічим один від одного не відрізняються. Для кожного з них завжди може знайтися сильніший та розумніший супротивник. А значить, зробив висновок Денис, їм обом слід триматися разом. Із цією думкою він благополучно заснув. Аби на ранок рішуче затягнути Білана до гурту сільських хлопчаків, своїх давніх друзів та приятелів.

Саме сьогодні їхня компанія прийняла виклик від хлопців із сусіднього села Бережани. «Береги», як вони себе називали, запропонували «зозулям», як вони охрестили своїх суперників, визначитися, чиє село краще ганяє на велосипедах. Серед обох груп підтримки були дівчата, тому учасники перегонів старалися як могли.

(Андрій Кокотюха, 594 сл.)