Контрольна робота "Вступ. Реалістична українська проза"

напрям( а також стиль доби), що взяв за зразок античне мистецтво з притаманними йому уявленнями про прекрасне і принципами «наслідування природі», дотримування почуття міри, прагнення до гармонії.

характеризується утвердженням самоцінності духовно-творчого життя особистості, зображенням сильних пристрастей і характерів, одухотвореною і цілющої природи.

напрям у мистецтві, у якому ставили за мету правдиве відтворення дійсності в її типових рисах.

система уявлень про світ, згідно з якою природа є єдиним універсальним принципом пояснення всього сущого без залучення містичного й надприродного.

« Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками…Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом,- вона здавалась русалкою.»

Хлопець жартівливий, дотепний, веселий. Він у всьому бачить добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу й грає на сопілці

«Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…»

"...був широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве."

«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакочуваними по лікоть, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалося з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, обмитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи з злістю»

"Не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. Майбуть, він за мною побивається, коли відразу так залило мою душу сльозами"

«Скрізь неправда… Скрізь!.. Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатись від неї, втекти від неї, плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш… коли б можна, — увесь світ виполонив, а виростив новий… тоді б, може, й правда настала!..»

"Ти - змія люта, а не свекруха! Буду я чортова дочка. коли не розіб'ю тобі кочергою голови"

“Е-е, коли так, мабуть, годі на баранах їздить, годі за вівцями ганяти, — бо невеличка з них користь… Ось служив-служив, та тільки й того, що на мені… Час, мабуть, про хліб подумати”