Контрольна робота. Синтаксис 2

Дорога повилася між житами а далі піднялась на гору.

Проміння пронизувало зелене сяйво й сипалось на землю зернами.

Осінній вечір стоїть за вікнами й шкрябається крапельками дощу.

На поле синє вечірній упав туман і над річкою пливуть його хвилі.

Дим виходить через комин у сіни чи в млин на горище.

На гнізда повернулися лелеки птахів зігріла рідна сторона.

Стежечка в’ється по крутому боці річки через ялиновий ліс.

Серед городу вгніздилась груша розклала своє гілля майже при землі.

Оля вдосвіта ставала на порозі й гукала: «Доброго ранку, Говерло»!

«Цю дівчину й зима не налякала», – тішилися метеорологи.

«Хто вам сповістить про свято?» – запитав лісник.

Дівчина сказала: «Я не знала, що Різдво на Говерлі таке гарне!»

Пастушок промовив: «Дозвольте й мені заколядувати!»

«Як гарно шумлять смереки!» – говорила дівчина, коли шаленіли вітри.

«Шкода, що така дівчина поїде» – зітхнули метеорологи.

«Такі сніги, замети, як же це ви до нас?» – дивувалися чоловіки.

«З тобою, вербо, у саду буде казка», – сказав господар.

«Справді, чай допомагає», – подумала Настя.

Лісовичок заговорив – «Не сумуй! Усе можна легко виправити».

«Ти, Насте, певно, голодна?» – запитала мати.

«А що таке ярмарок?» – запитали в автобуса сяйливі пасажирки.

Тато поглянув і сказав «Мабуть, це супутник нової конструкції».

«Стій! Куди ти! На заправку не в той бік»! – волали вслід сіроманці.

«Я старий і негарний, аби возити пасажирів» – журився автобус.

Дівчина злякано запитала: «Що ти за звір, сірий та вухатий»?

«Мені сумно, – мовило сонце з-за сивої пелени».

«Прокидайся, синочку, будильник дзвонить»! – почув Михайлик.

«Що воно видніє ген у синяві?» – запитав хлопець.

– Святвечір! І в нас на станції буде святкова вечеря? – запитала Оля.

– Авжеж буде – упевнено відповів старший метеоролог.

– І будуть свічки з воску? – продовжувала допитуватися дівчина.

– Будуть, як без них! – вигукнув чоловік.

– Хочеш, я подарую тобі тисячу парасольок? – запитав чарівник.

– Аж тисячу? – здивувалася Улянка.

– Так, тисячу особливих парасольок, – відповів дідусь.

– Не треба особливих – швидко заперечила дівчинка.

– Піду я шукати живу воду. Інакше біді не зарадиш, – сказала арніка.

– Що ти, арніко! – зашуміла зелена полонина.

– Куди ти, арніко? Одна-одненька, та ще й боса? зашелестіли трави.

– Зачекай трішки! – гукає вітер. – Я витчу шовкові парашути, на них полечу білим світом, ту воду пошукаю!

А: « П».

«П», - а.

«П?» - а.

«П, - а, - п».

перед прямою мовою

усередині прямої мови

після прямої мови

немає слів автора