Контрольна робота "Складносурядне речення

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз'єднує їх.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Хто своє носить, той чужого не просить.

коли ми повернулися з екскурсії.

хоча за прогнозом і обіцяли бурю.

як і очікуваного кілька днів сонця.

проте клекотав сильний прибій.

штиль радував матерів із дітьми.

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Тут кажуть уночі горять вогні болотні чи світяться корчі зотлілі до трухи.

Зрідка тут пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло.

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Десь коні ржуть і тихо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкає.

І наперед не треба ворожити і за минулим плакати не варт.

Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий ліс.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку.

Козацький вітер вишиває душу і я у ніжність ледве добреду.

Гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

А літо йде полями і гаями і вітр віє і цвіте блакить.

Мар’янка, сидячи обабіч дороги, гірко плакала, утираючи сльози рукавом, від того, що відстала від валки, загулявшись у лісочку.

У кожному готовому набої не тільки витрачена моя енергія, а й якась невловима частка самого мене.

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

Можливо, не тільки лісник, а й школярі-юннати навідувалися сюди ще та ще в інші знайомі їм місцинки.

На наших озерах – ми бачимо гагару лиш на початку вересня.

Собака на сіні – це саме той, хто сам не гам і другому не дам.

Старшого дідового сина звали Карпом, меншого – Лавріном.

Пізня осінь із дощами та вітрами – суцільний смуток на душі.

Найсерйозніша людина, яку я бачила в житті, — моя тітонька.

заступивши темрявою небо.

і зависли над молодими садами.

і ринула стоголоса злива.

пішов густий літній дощ.

які змусили все живе зачаїтися.

До кого я пригорнуся і хто приголубить

Згода дім будує а незгода руйнує

Іван порівнявся з колодязем, глянув і аж йому щось йойкнуло всередині з несподіванки .

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі

Минуло кілька недовгих хвилин і вони сиділи поруч над водою, в гущавині дикого терника на камені

Співають ідучи дівчата а матері вечерять ждуть

Крізь темну ніч шумів весняний дощ і в унісон із ним шуміли сосни.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Дітям здавалося що вже вечір і що вже невдовзі прийде мама.

і води, цих першооснов життя.

а людина - без щастя.

як квітка без води.

яке яскраво світить високо в небі.

Зумійте бути вольними – і будете вольні.

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски і сон-трава.

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати

пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони.

Слово – полова, але огонь в одежі слова – безсмерна чудотворна фея.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Так по землі приходять весни і по грозі сіяє день.

Навколо стояла така тиша і чути було золотий дзвін переджнивності.

Пахне сіно лугове і зав’язь в чистих росах зріє.

Зрідка пробіжить тут заєць і спиниться на кручі вовк.

Тільки коники сюрчать і перепел іноді підпадьомкає.

Шпаки це імітатори веселі то іволга у пісні їх дзвенить то хлопчик друзів кличучи свистить то соловейко розсипає трелі то колесо немазане скрипить.

Сонце незабаром зайшло зовсім однак небо ще жевріло згасаючим багрянцем.

Минула буря і сонце засяяло

Щасливо співати і жити у ріднім краю і зорям щасливо світити на землю мою.

Здобути волю – то мій рай.

Субота – не робота, і в неділю нема діла.

Сорочка й штанці латані-перелатані, а випрасувала їх мама – і наче знову нові.

Слова – полова, але огонь в одежі слова – безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея.