Контрольна робота "Складні складнопідрядні речення. Складнопідрядні речення з кількома підрядними"

в якому прості речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядними сполучниками;

в якому одне речення підпорядковується другому і з’єднується з ним сполучником підрядності або сполучним словом та інтонацією;

в якому прості речення об’єднані за змістом та інтонацією без допомоги сполучників чи сполучних слів

підрядність, за якої перше підрядне залежить від головного речення, друге підрядне – від першого, третє – від другого і т. д.

підрядність, за якої однакові за значенням підрядні речення відносяться до якогось одного члена в головному реченні або до головного речення в цілому.

підрядність, за якої кілька підрядних частин різних типів пояснюють якийсь один член головної частини або ж відносяться до різних її членів.

підрядність, для якої притаманні підпорядкування різного характеру.

Зовні спокійний, Петро жив усі ці місяці якоюсь внутрішньою тривгою.

Жваво, майже підбігцем старий чабан кинувся до ягняти, взяв його на руки, приніс, поклав до вівці, і вона одразу заспокоїлась.

Ліщина вітрозапильна і цвіте весною, до утворення листя, яке перешкоджало б перенесенню вітром пилку.

Згори лунає розмірений стукіт, і в тому постукуванні розсудливість і селянська непоквапливість у важливому ділі.

складнопідрядним реченням з підрядним означальним

складнопідрядним реченням з підрядним з'ясувальним

складнопідрядним реченням з підрядним обставинним причини

складнопідрядним реченням з підрядним обставинним мети

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути,
я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродять серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, гак довго вслід чомусь дивились ми.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть і як з зітханням зливається їх сміх (О. Олесь).

Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо (І. Нечуй-Левицький).

В душі зберігаю навіки години, коли я уперше побачив той край, де вшир розмахнувшись в степах України, назустріч до моря полинув Дунай (М. Нагнибіда).

Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси (О.Довженко).

І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках (О.Довженко).

А ввіччю, либонь, стояв відтворений образ того, хто не здався, хто лишився таки там (Іван Багряний).

А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць.

Була вже майже артисткою і працювала саме над одним образом, який хотіла продати і поїхати до Італії, щоб побачити тамошню штуку та найти й собі дорогу до неї (О.Кобилянська)

Краса боятися не звична, бо звикла вірити, що вічна (І. Муратов).

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці, бо щастя не дається дурно (М. Коцюбинський).

І тільки мати знає, яке в нього справді здоров’я і як легко чіпляються до нього всякі хвороби (О. Гончар).

Як прийшли ми потім, то й не впізнали, де ми тут жили (С. Васильченко).