КОНТРОЛЬНА РОБОТА Складні речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку

А Більшого горя я не знаю, коли нива горить і чорніє зернина, тліє земля, де ромашки цвіли, сохне навічно тонка тополина.

Б Коли почалася гроза, гра пирипинилась і діти кинулись бігти додому.

В Ми з тобою зустрінемося, або коли закінчиться навчальний рік, або, коли поїдемо у село.

Г Осінні дрібні дощі падали на сумовито принишклу землю, і зелено потемніли води в озерах, коли Михайло і Соломія попрощалися з лісником, і лісничихою

А Щоб затримати якнайдовше цвітіння, утримуйте рослини в якомога нижчій температурі або принаймні на ніч виносьте до прохолодного приміщення.

Б День сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю.

В Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

Г У верховіттях вітер колобродить, сумує стежка дичками внатрус.

А Якщо придивитися до квіточки каштана, то можна помітити на ній барвисті плями.

Б Хвиля більшала, проте козаки були байдужі до неї: не первина їм в море ходити.

В Тепло було й вишні цвіли рясно.

Г Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька у воді.

А А малі хлопці йшли з рукавицею, у якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

Б Уже травень засвітив свічки каштанів білі, і йде в квітках весна у рідному краю, я так його люблю, що передать не в силі в закоханих словах усю любов мою.

В Над річкою, в чистім полі, могила чорніє; де кров текла козацькая, трава зеленіє.

Г Нині кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі і тривоги.

А Село також у тумані, але з гори видно, як сонце прудко біжить десь із поля.

Б День той ткався і ткався із різних настроїв, у яких переважав радісний, та

подеколи до нього долучався і сумний.

В Так це ім’я прилипло до Івана, пізніше письменник додав до нього прізвище

Черемшина, яке взяв від назви річки Черемош.

Г Сиплеться, осипається листя, гнуться, горбляться берези, плаче і посміхається крізь сльози осінь і натрушує журбу на мою наболілу душу.

А Одного весняного ранку, коли під моїм вікном брунькував фіолетом бузок, на ранніх яб­лунях розпускався рожево-білий цвіт, я вийшов з хати на подвір'я і став як зачарований, - у саду дзвінко витьохкувала якась незнайома мені пташ­ка.

Б Дехто і мене пізнає - догадуюсь по не­сподіваних окриках позаду; чим я більше набли­жаюся додому, тим тяжче стає від ваги тих не­сподіваних тривожних окриків.

В Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Г У п'ятницю, перед самою війною, сон мені приснився: вийшла я з хати, стала на взгір'ї, а вни­зу наш Дніпро і Кошова поєдналися, розкинулися, як розкидаються небеса прозові

А На нього чекало багато роботи: треба було виносити з хати сіно й жолобки з-під насіння, протерти вікна, поставити сітку, розтикати попід стелю деревій.

Б Мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожих на вершників, усе потонуло в безобрійній німій тиші.

В Я слухав рідну пісню, рідну мову, і вона лилася струмком, у якому переплелись запахи калини, чебрецю, лепехи.

Г І на цих високих пам’ятниках спочивають не тільки запізнілі перелітні птахи, а й, здається, у надвечірніх сутінках дрімають обважнілі хмари.

А Вишнево-яблуневі садки, що сьогодні зранку були такі змерзлі, подобрішали,

потеплішали, і село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали.

Б Позеленіли вікна, повітря стало бузково-синім, і верхівки тополь вигойдувались на поривчастому вітрі.

В Дурманом віяло з густих заростей, які двома застиглими хвилями означали нічну вулицю, танучи в повітрі, а з обійсть долинав дух матіоли.

Г Мати брала пучками ягоду, несла до вуст, і коли роздушувала черешню, то в кутиках уст спалахував сік.

А Листя не може плисти проти течії, воно жовтіє від туги, опадає, і вода відносить його до моря.

Б Той, хто з народом долю поділяє, від нього має щедру нагороду.

В Поети йдуть за горизонт — поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Г Одного зимового погожого дня забарабанили, заспівали дзвіночки — на нашу вулицю ввірвалася трійка в яблуках.

А Ти до мене прийшла не із казки чи сну, і здалося мені, що стрічаю весну.

Б Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави.

В День і ніч стугоніли під вікнами ковані колеса возів, коні кресали копитами іскри, від ходи танків тремтіла хата.

Г Марко піднімається на підсинений пагорб, де крізь сон зітхає кучерявий овес, і застигає на місці: од вітряка до нього йде його Оленка з білим вузликом у руці

А Чи знайоме вам те гостре, до фізичного болю гостре почуття нудьги за рідною країною, яким обкипає серце від довгого перебування на чужині?

Б У такому, власне, стані блукав я одної весняної днини понад річкою Прутом.

В Але ні, се не уява: я чую, як пісня дужчає, здіймається вгору, перекочується могутнім грюкотом і гине тихим акордом у плюскоті зливи.

Г Не встиг я ще й раз озирнутися гаразд, як по моїх напружених нервах ударила хвиля рідних, близьких мені звуків.

А У сю величну хвилину тихо розгортаються кущі — і на галявину виходить Хо.

Б Хо сидить посеред галявини, а навкруги нього панує тиша.

В Долиною повилась річечка, наче хтось кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Г Межи зеленими килимами біліє гречка, неначе хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці, а з поля віють чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток.

А Ні, не треба тут слів — вуста хай мовчать, нехай тільки очі говорять.

Б І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

В Граки вмовкли, і тепер знову чути, як дятел сипнув скоромовкою.

Г Є такі ночі: світло в очах ліхтарика, іриси цвітуть...

А При такому відношенні мені зоставалось тільки одсунути шапку на відповідне місце, криво посміхнутись і, спотикаючись, бігти за нею на вулицю, куди вона мене тягнула з гомоном і сміхом.

Б І, завважте собі, вона скрізь і завжди сміялась, ця дівчина з волоссям, як положена бурею золота пшениця.

В Що б їй не трапилось, вона перш усього сміялась, ніби була утворена зовсім по другому методу, ніж усі люди.

Г Біля будки вартовий; він нічого не говорить нам, але здається, що між нами була довга розмова, після якої краще всього нам одійти собі геть. (З тв. В. Винниченка)

А Загадка — це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень. (Є. Гуцало)

Б З того вечора я часто приходив до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети чи гомоніли про всяку всячину. (М. Стельмах)

В З часу втечі з полону Добриня рідко згадував свого колишнього господаря, навіть зринала було думка, що вже ніколи з ним не зустрінеться, що він або загинув під час облоги Києва, або якщо вижив, пішов далі з Батиєм. (В. Малик)

Г Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь. (М. Вінгранов­ський)

А Я так захопився літніми принадами, що перестав співати й забув навіть, що стою у церкві. (Б. Антоненко-Давидович)

Б Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця! (О. Гончар)

В Пам’ять наша — глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо. (Є. Гуцало)

Г Вовка закотило в лісосмугу, він обійняв лапами якусь деревину, навіть учепився в неї зубами, але вітер відірвав його від неї. (М. Вінгранов­ський)

А Нехай серця не знають супокою, хай мрії обганяють часу біг, і наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг.

Б Я слухав рідну пісню, рідну мову, і вона лилася струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.

В А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет.

Г Місто ангелів і дощів на казкові малюнки схоже, тільки ангелів — ні душі, а лиш просто так перехожі

А [ ], [ ], ( ), ( ), [ ].

Б [ ], [ , ( ) ( ) ], ( ).

В [ ], [ ], ( ) ( ), ( ).

Г [ ], [ , ( ), ], ( ).

А Саме тоді викінчено Софію Київську, і собор стояв рожевим дивом посеред білих снігів, а невидимий християнський Бог ждав, щоб його намалювали на стінах, упевнений у своїй незамінимості (П. Загребельний).

Б На землі різні справи є, звісно, та слід твердо усім пам’ятати: не буває нічийного крісла, лиш буває нічийна лопата (Г. Дудка).

В Ці жінки виходили своїми ногами довколишні яри, ліси та луги, їм відомо, де ще збереглися зовсім рідкісні рослини (Є. Гуцало).

Г Ось тут ніч, а там, за стіною, видно, як удень: трава зелена, пташки літають

А Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна

Б Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

В Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Г Як верби гарно похилились, мов дивляться, що там робиться внизу, по тих хатках та вулицях, та й собі радіють, що люди відпочивають, що їм затишно та гарно