Самостійна робота "Складне речення із різними видами зв’язку"

А При такому відношенні мені зоставалось тільки одсунути шапку на відповідне місце, криво посміхнутись і, спотикаючись, бігти за нею на вулицю, куди вона мене тягнула з гомоном і сміхом.

Б І, завважте собі, вона скрізь і завжди сміялась, ця дівчина з волоссям, як положена бурею золота пшениця.

В Що б їй не трапилось, вона перш усього сміялась, ніби була утворена зовсім по другому методу, ніж усі люди.

Г Біля будки вартовий; він нічого не говорить нам, але здається, що між нами була довга розмова, після якої краще всього нам одійти собі геть. (З тв. В. Винниченка)

А Ні, не треба тут слів — вуста хай мовчать, нехай тільки очі говорять.

Б І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

В Граки вмовкли, і тепер знову чути, як дятел сипнув скоромовкою.

Г Є такі ночі: світло в очах ліхтарика, іриси цвітуть...

А Я так захопився літніми принадами, що перестав співати й забув навіть, що стою у церкві. (Б. Антоненко-Давидович)

Б Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця! (О. Гончар)

В Пам’ять наша — глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо. (Є. Гуцало)

Г Вовка закотило в лісосмугу, він обійняв лапами якусь деревину, навіть учепився в неї зубами, але вітер відірвав його від неї. (М. Вінгранов­ський)

А Загадка — це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень. (Є. Гуцало)

Б З того вечора я часто приходив до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети чи гомоніли про всяку всячину. (М. Стельмах)

В З часу втечі з полону Добриня рідко згадував свого колишнього господаря, навіть зринала було думка, що вже ніколи з ним не зустрінеться, що він або загинув під час облоги Києва, або якщо вижив, пішов далі з Батиєм. (В. Малик)

Г Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь. (М. Вінгранов­ський)

А Нехай серця не знають супокою, хай мрії обганяють часу біг, і наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг.

Б Я слухав рідну пісню, рідну мову, і вона лилася струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.

В А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет.

Г Місто ангелів і дощів на казкові малюнки схоже, тільки ангелів — ні душі, а лиш просто так перехожі

А Саме тоді викінчено Софію Київську, і собор стояв рожевим дивом посеред білих снігів, а невидимий християнський Бог ждав, щоб його намалювали на стінах, упевнений у своїй незамінимості (П. Загребельний).

Б На землі різні справи є, звісно, та слід твердо усім пам’ятати: не буває нічийного крісла, лиш буває нічийна лопата (Г. Дудка).

В Ці жінки виходили своїми ногами довколишні яри, ліси та луги, їм відомо, де ще збереглися зовсім рідкісні рослини (Є. Гуцало).

Г Ось тут ніч, а там, за стіною, видно, як удень: трава зелена, пташки літають

А [ ], [ ], ( ), ( ), [ ].

Б [ ], [ , ( ) ( ) ], ( ).

В [ ], [ ], ( ) ( ), ( ).

Г [ ], [ , ( ), ], ( ).

А Більшого горя я не знаю, коли нива горить і чорніє зернина, тліє земля, де ромашки цвіли, сохне навічно тонка тополина.

Б Коли почалася гроза, гра пирипинилась і діти кинулись бігти додому.

В Ми з тобою зустрінемося, або коли закінчиться навчальний рік, або, коли поїдемо у село.

Г Осінні дрібні дощі падали на сумовито принишклу землю, і зелено потемніли води в озерах, коли Михайло і Соломія попрощалися з лісником, і лісничихою

А Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна

Б Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

В Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Г Як верби гарно похилились, мов дивляться, що там робиться внизу, по тих хатках та вулицях, та й собі радіють, що люди відпочивають, що їм затишно та гарно

А Добре знати зимою, що знов навесні ти побачиш обличчя трав, які повмирали під саваном білих снігів.

Б В чорнім горі й журі віру нашу не підтяти: умирають матері, та не вмре ніколи Мати.

В Море невинно голубіє над стінами скель, і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється.

Г Коли він торкався смичком до струн скрипки, все на світі зникало і залишалася тільки музика.

А Мати своєму улюбленому заняттю віддалась: ще один рушник готує комусь, а дитинча, притулившись біля материних ніг, позирає звідти на нас одним оком, карим, сторожким.

Б Сіре небо кошлатилося брудними отарами, блищала дорога, а над річкою і над калюжами підіймався серпанок.

В Я визнав за краще промовчати, але це витлумачено було вже як одвертий бунт, і в кабінеті загуло.

Г Достигло літо, налилося жито, і звідусіль ідуть чужі женці.

А Коли ми виходимо надвір, холод уже не здається таким пекучим, а степ таким незатишним.

Б Щоб не ранити синового серця, мати говорила йому, що батько загинув на війні.

В На ніч мама провітрювала спальню, і Леся, лежачи під ковдрою, чула, як у садку сонно зітхав між гіллям вітер і десь далеко, мабуть, на околиці міста, співала молодь.

Г Все записуй в серці молодому, буде це як знахідка тобі, коли в старість прийдеш ти додому, як у гавань тиху кораблі

А Ми збирали з сином жолуді дубові, і про день майбутній я казав синкові, і пливли багрові хмари в вишині, і співала осінь весняні пісні!

Б Вітер промчав, улігся, і надріччя взялося сивиною: підіймався туман.

В Хоч би злочинні гордощі чола, хоч би Кармен привабливо пройшла і задзвеніли п'яні кастаньєти!

Г Є й досі люди: вітер і ліси одбилися у їх очах жорстоких, в них перегукуються голоси, загублені у давніх, сивих роках.

А Народи й царства мруть, міняються віки, і там, де чабани дрімали супокійно, зростають городи, киплять криваві війни, в змаганні вічному шаліє смертний люд!

Б Орел ширяв над моєю головою, і я уявив, як він придивляється до мене злими очима.

В На світі у кожного сонце своє; любенько живеться, як сонечко є.

Г З вітром шепочуться квітки, пісня дзвенить про любов, і над свічадом ріки місяць примарний зійшов.

А Вода бігла з неймовірною швидкістю, несамовито прориваючись між каменів, і з такою силою падала з висоти, що гора, по схилах якої рясніли гірські квіти, не витримала натиску.

Б Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь, а то лиш допотопні сноби твою поезію приймуть.

В Як швидко минають дні, коли в людини є хліб і вода, і як повільно течуть вони, коли немає ні ковтка води.

Г Нехай серця не знають супокою, хай мрiï обганяють часу бiг, і наша юнiсть буде хай такою, щоб ïй нiхто не заздрити не мiг

А сполучниковий сурядний і підрядний

Б безсполучниковий та сполучниковий сурядний і підрядний

В безсполучниковий та сполучниковий підрядний

Г безсполучниковий та сполучниковий сурядний

А сполучниковий сурядний і підрядний

Б безсполучниковий та сполучниковий сурядний і підрядний

В безсполучниковий та сполучниковий підрядний

Г безсполучниковий та сполучниковий сурядний

А сполучниковий сурядний і підрядний

Б безсполучниковий та сполучниковий сурядний і підрядний

В безсполучниковий та сполучниковий підрядний

Г безсполучниковий та сполучниковий сурядний