Контрольна робота «П. Куліш, Марко Вовчок»

… син паволоцького попа, по прізвищу Чепурний, учився в Київській братській школі, і вже сам вийшов був на попи. Гарячий був чоловік… і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як ллється рідна йому кров...

Темний він був на очі, а ходив без поводиря; у латанй свитині й без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж він робив із тими грішми? Викупляв невольників із неволі.

Мабуть, нечистий напутив його...маючив себе від усіх льохів гетманських ключі, підчистив щире срібло, скільки його там осталося, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм...

… здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга густа чуприна, піднявшись спершу вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані...

- Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там?

- А як же часом хто в тебе спитає, як там тії зорі по небу ходять, абощо? Люди й осудять зараз: училася, та й не тямить!

-Оглянусь я на неї – страшна така зробилася, що в мене й ноги захиталися. Вона мене як схопить за шию обіруч! Руки холодні, як гадюки.

- Не вдавайсь у тугу. Біс біду перебуде: одна мине – десять буде.

... був тяжко грошовитий да й веселий пан з козацтва, що збагатилося за десятилітню війну з ляхами.

... по одежі, по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий козарлюга.

Орел, а не козак!.. Він добрий був син і щирий козак; лучне йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити й золоту свою славу гряззю закаляти.

... був собі дідусь такий старенький, мов зараз тілько з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали й наче до чого придивляються, а губи якось покривилися, що ти б сказав — він і зроду не сміявся.

— Хочу кричати — дух мені захопило, так і рухнула коло яблуні, та вже від холодної води прокинулася. Дивлюся — дівчата коло мене скупчилися, білі всі як крейда.

— Моя дитино, нацокотали тії верхоумки скосирні, а ти віри пойняла... Велике диво — полковий лікар! Се злидні, бідота! Що тобі з такими заходити?

— Ах, Боже ж мій милостивий! Чому ж се він мені не похвалився? Мабуть, невеликий хуторець, — нічим гаразд хвалитися. А все ж хутір!

— На волі я гори потоплю! А кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихе стане.