Контроль засвоєного теоретичного і практичного модуля за темою "Як тривожність спричиняє агресію в дітей"

У хлопчика виявився дуже високий рівень соціальної тривожності. 

Він не міг сприймати ніякої критики – навіть висловленої в конструктивній і м'якій формі. 

Це викликало в нього ніяковість і збивало з пантелику.

Коли однокласники говорили йому те, що завдавало навіть найменшого дискомфорту, він просто не міг упоратися з емоціями й діяв за принципом «бийся або втікай». 

Дитина з агресивною поведінкою насправді може відчувати сильне хвилювання, з яким не може впоратися самостійно.

Ця історія показує, що агресивна поведінка дитини часто викликана неусвідомленою тривогою. З огляду на свій вік дитина не вміє справлятися з тривожністю або не розуміє, що саме вона відчуває. У молодших дітей тривога зазвичай викликає скуту поведінку, але може проявлятися спалахами гніву й агресією.

Є безліч способів проявів тривоги, оскільки в її основі лежить фізіологічна реакція на зовнішню загрозу. Ця реакція максимально мобілізує ресурси організму, щоб людина могла боротися з джерелом загрози або втекти від нього. Тому деякі діти в таких випадках намагаються уникнути джерела страху, а інші – подолати некомфортну ситуацію. Некеровані емоції дитини батьки можуть приймати за гнів або непослух.

Тривога криється за безліччю симптомів. Вона схожа на деякі емоційні та поведінкові реакції. Діти, які не вміють висловлювати свої почуття, виявляють тривогу за допомогою некерованої поведінки. В основному в дітей проявляються такі симптоми тривоги, як порушення сну, уникнення певних занять або навмисно стримана поведінка. Ці симптоми легко розпізнати. Однак тривога може бути й прихованою.

Коли в дитини трапляються напади гніву або проявляється агресивна поведінка в школі, а в магазині стається істерика, важко відразу визначити причину такої поведінки. Але, якщо проконсультуватися з психологом, виявляється, що дитина страждає на посилену тривогу.

Діти, які відчувають посилену тривогу, проявляють агресивну поведінку в школі через те, що не можуть упоратися зі шкільними вимогами й обмеженнями. Така поведінка виникає без видимої причини, і це збиває з пантелику вчителів.

Психологи вважають, що дітям з почуттям тривоги, яка виражається через агресивну поведінку, важко вчитися в школі. Адже їхня агресія направлена в першу чергу на вчителів – людей, здатних допомогти їм відчути себе в безпеці. Коли таких дітей змушують піти з класу за погану поведінку, вони багато часу надані самі собі замість того, щоб навчитися справлятися з тривогою в класі.

Агресивна поведінка дитини в школі часто пов'язана з емоційними травмами, які вона отримує вдома. Якщо вдома дитина не відчуває себе в безпеці, у школі вона схильна проявляти агресивну поведінку. Особливо яскраво це проявляється в дітей з синдромом дефіциту уваги. Вони гіперактивні й конфліктні, їм складно всидіти на місці й дотримуватися шкільної дисципліни.

Учителю важливо розібратися в причинах агресивної поведінки дитини, а не робити поспішні висновки про те, що дитина намагається таким чином принизити вчителя. 

Коли вчитель встановлює довірливі стосунки з дитиною, він розуміє, як відчуває себе учень, що провокує його агресивність й допомагає впоратися з тривогою.

При цьому ефективними можуть виявитися багато методів – від дихальних вправ до бесід з метою відвернути дитину від тривожних переживань. Учитель може також звернути увагу шкільного психолога на симптоми в його учня. Об'єднавши зусилля, можна буде домогтися зниження рівня тривоги в дитини.

Тривога має схожі симптоми з синдромом дефіциту уваги, тому їх часто плутають. 

Неуважність дитини, постійне порушення шкільного розпорядку й дисципліни в класі, конфлікти з однокласниками – такі симптоми часто приймають за ознаки синдрому дефіциту уваги, хоча насправді вони можуть свідчити про тривогу. 

діти з синдромом дефіциту уваги ставлять багато запитань, у той час як діти, які відчувають тривогу, цього не роблять. Це відбувається не тому, що вони не слухають учителя, а тому, що відчувають себе в класі недостатньо впевнено.

Тривожність у дитини виглядає як агресивна поведінка або співзвучна з нею. Діти мають досить складну психіку, тому їм потрібна якісна та всебічна діагностика.

Якісна діагностика передбачає збір даних з багатьох джерел, а не тільки опитування батьків. Психологу слід поговорити з учителями та іншими людьми, пов'язаними з життям дитини, тому що в деяких випадках дитина поводиться вдома і в школі зовсім по-різному. Також слід брати до уваги всі прояви її поведінки, а не тільки найбільш очевидні.

Учителям не варто звинувачувати дитину в поганій поведінці або успішності, не розібравшись у їх причинах. Чуючи такі оціночні судження щодня, дитина прийме це для себе як очевидний факт і їй стане ще важче справлятися з тривогою.