Комплексна підсумкова робота №1. Вступ. Ой на горі та женці жнуть

Як ти бум маленький, батько воював -

Він за Україну голову поклав.

-Як поборем вороженьків,

Не буде в нас лиха!

Прокинулося місто, козаки на земляних валах вдарили з гаківниць. Сам полковник Гуляницький на коні кинувся до оборонного валу, до своїх козаків.

Тато добрий, тато добрий, мати не лихая,

Не боронять погуляти, поки молодая.

Долі селом вулицею надійшли, одна за другою, при звуках ьруб і дерев'яних трембіт аж три громади уоруженої молодіжі. Кожда громада несла наперед себе бойову хоругов: охочі, смілі їх пісні лунали далеко по горах.

Кидався хлопець сюди й туди, піт заливав йому очі, волосся сповзало на чоло, ноги дрижали від напруження - аж ось нарешті дзвін тихо озвався.

Попри все те ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу

Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями.

Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів.

Історична повість

Оповідання

Козацька пісня

Стрілецька пісня

Коломийка