Іван Франко (підготовка до НМТ)

роман

вірш

повість

поема

новела

«Заповіт»

«Ой летіла стріла»

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

«Тіні забутих предків»

«Енеїда»

Батьки і браття! Нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю.

Син твій не буде страчений,— він повернеться тобі назад. Він іще нині вечір буде тут разом з ордою, і коли бог поможе нам розбити її, то чей ми й його освободимо

Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!

Дякуйте богам, що зіслали нас до сього краю, бо коли б не ми, то ви, певно, мов ті голодні вовки, пожерли б одні других.

Раби невірні! Погані смерди! Невже ж зухвалість ваша така безмежна, як і ваша дурнота, що ви хотіли би піднімати оружжя на військо великого Чінгісхана, нині безперечного пана всеї Русі?

«Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості й гідності поневоленого, але не скореного великого європейського народу, щаслива будучина асоціюється в поета з колом “вольних народів”, де засяють і українці, де наш люд буде “хазяїном домовитим”…»

«Крізь товщу століть задивляється в ту глибінь поет, що був дитям запорозького сміху, здатного попри всі нещастя на руїнах рідної Трої утверджувати волю до життя…»

«Та особливо його зацікавили горяни – люди з “багатою фантазією, із своєрідною психікою“. Адже гуцул і в ХХ ст. залишився “глибоким язичником“, він усе життя проводить “у боротьбі зі злими духами“, які населяють ліси, гори, води…»

«Саме такий контраст між покликанням людини та її щоденним життям постає в його творі, де на прикладі однієї родини показане життя українського пореформеного селянства з усіма труднощами й суперечностями…»

«У своєму творі поет повертає вас лицем до вічних аксіом (“Нема на світі України, Немає другого Дніпра… В своїй хаті своя правда…”) і нагадує нам вічні біблійні кари за переступ і зраду їх…»