Іван Багряний: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником… Я не просто писав, я — живі І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».











