Ю.Винничук "Місце для дракона"

Настала осінь. Князь нудьгував, сумував за драконом. Із вбивством дракона у князя зник сенс життя: не було проти кого боротися. Він ліг на могилу пустельника, сидів під нічною зливою. Після страшної бурі настав чудовий ранок, але князь його вже не бачив.

Дракону було 8 років. Ніхто ним не опікувався, тому не знав драконячого способу життя. Їв ягоди і траву, гуляв вночі, навчився говорити по-людськи.

Пан Лаврін разом із джурою та слугами прямував до Люботина, аби здолати дракона і одружитися із князівною.

Спав і князь Люботинський. Відколи він посів батькові володіння, на землях було затишшя: ні воєн, ні турнірів, ні суперечок.

Пустельник не хотів вчити дракона читати і писати, бо недраконяче це діло.

Перемогу гуляли три дні і три ночі. Дракона поховали біля могили пустельника. А князь у розмові з Лавріном розповів несподівано усю правду про дракона. Лицар образився і прокляв князя.

Дракон морально підготувався до поєдинку з лицарями. Коли вийшов з печери, то побачив майже весь Люботин. Дракон заревів, робив вигляд, що обороняється від інших лицарів. Лаврін звів меч над оком, і побачив сльозу дракона. Оволоділа ним жалість до змія, і до себе огидного. Через зволікання в око дракона поцілив списом джура.

Пустельник шкодував, що втрутився у закони природи, і навчав грамоті дракона. Тож порадив йому тікати подалі від людей, і заповідав жити наперекір усім князям.

Пустельник не з’являвся декілька днів: думали, усамітнився над роботою з літописом. Але четвертого дня дракон знайшов хворого і ослабленого чоловіка, відпоював його зіллям.

Дракон і князь сиділи та пили вино на могилі пустельника. Князь почав жалітися, що немає у нього наступника престолу, і доньці треба знайти хорошого лицаря. Натиснув на жалість, і спровокував дракона битися із лицарями.

Тим часом лицарі вишикувалися зі своїми джурами. Таємний радник князя відкривав бій.