Граматична основа. Види речень

Сперечатись з Гомером – справа марна.

А діти – мов букети піднебесні.

Ти, бачу, гайдамакам був би рад.

Отари сірих хмар лежать безрушно й сонно.

Поговорили на раді та й розійшлись, забули.

На Січ почали вчащати посли від турка.

Давнє золото було розміняно на мідяки дрібних, а інколи й приватних починань.

Турки рідко користались із рушниць.

Кривоніс викресав вогню, запалив люльку, присів під повіткою й задумався.

Кошовий першим встромляє носака у стремено і, перекинувши ногу через коня,
вгрузає у сідло.

Гетьман з писарем обмірковували політичні питання.

Отаман, приклавши руку до грудей, покірно схилив голову.

Я дуже люблю міста Київ і Львів.

Надворі дмухав весняний скажено-веселий вітер.

Хвилястий вітер пелехатий мені спокою не дає.

Правду вітер той шепоче і розважить зорі хоче.

Нас пригоди впинить не в силі.

Не раз серед ночі маленький Устим прокидався від стукоту у вікні.

Осінь на околиці рве пожовкле листя, і дощами колеться, і вітрами злиться.

По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні.

Прийшли під осінь ще зелені клени...

На світанку вишнева хмарина білим цвітом окутала сад.

Вийшовши з готелю, Лаврентій з жоною й дітьми попростував до Дніпра.

І крізь хатнії віконця рознесеться, залунає По занедбаному краю пісня волі, пісня сонця!

Колись давно північною добою В повітрі легкому дрімаючих степів Мене ласкав малу під стріхою сільською Коханий, рідний спів.

Так давно не звучала бандура моя.

Щось мариться мені в палких обіймах ночі.

І не бідне, і не погане село Бужани.

простим дієслівним присудком

складеним дієслівним присудком

складеним іменним присудком

додатком

обставиною

Хмельницький був іншої думки.

А дівчина була як сонце.

Панська ласка – що вовча дружба.

На провесні вовчі зграї ставали дедалі нахабнішими.

Настя була м’якої вдачі.

додаток

присудок

підмет

означення

обставина

Земля почала зеленіти тендітною травою.

Я вірші почав писать під вечір золотий.

Як прагне людство в злагоді іти назустріч сонцю, радості й труду!

Ми чисті перед совістю, нащадками й планетою.

Між людьми буду жить молодий і крилатий.

Він був незвичний, той смуток.

Поет всюди залишається господарем свого настрою.

Василь Стус – справді великий поет.

В труді твори красу життя.

Почав жевріти схід сонця.

Я і ти – два світи у безмежному Божомі небі.

Ми з братом щиро любилися зроду, змалку.

Залізняк і Гонта відмовилися відповідати на запитання.

В нічну розвідку пішло четверо.

Двоє хлопців і двоє дівчат ішли Петровською алеєю.

Ще тумани сиві не зійшли з полів.

Не знає, на якому дереві хліб росте.

Пан залишиться паном, щоб він не базікав.

Одне з найпочесніших місць у культурному набутку українського народу належитьписанкарству, у якому розкрилися висока духовність і небуденний талант нашого народу.

Вчитися – ніколи не пізно.

Суха морська трава може шелестіти під ногами.

Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній просвітленості.

Нам треба триматись разом.

На Великдень перший раз зозуля може закувати.

Вірний приятель – то найбільший скарб.

Історія писанки як символу сонця, безсмертя, весняного відродження сягає в далеке минуле й пов’язана з ритуалом весняного відновлення природи.

Власноруч розмальовані писанки – найліпше великоднє вітання.

Християни, які перейняли звичай писати писанки, побачили в ньому знак віри у вічне життя.

Яка це добра і світла година, коли село йде на Великдень до церкви.

Як гарно бджолам тут на просторах, у білому квітучому царстві!

Почало рясно осипатися на бульварах Києва жовтогаряче листя.

І в чи не найголовнішому слові нашої мови „життя” предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства.

І зернину, у цей маленький тугий злиточок матерії, стільки вкладено життєвої енергії, добра, безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною.

Людей, які прийняли з доброю місією, із чистим серцем чи доброю новиною, на нашій землі завжди зустрічали з хлібиною на вишитому рушничку.

Одвічним спокоєм, урівноваженістю віяло від усього, що впадало Григорію в око.

Ось ідуть закохані і юні.

„Бабине літо” висіло на віттях як прядиво.

У синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Скільки днів пролетіло над нами.

Один з партизанів підвівся на стременах.

Вечоріє.

Маленька хатинка біля річки.

Радісні, усміхнені обличчя, веселі очі.

Мені дуже весело.

Дні прекрасні.

Посадили над козаком явір та калину.

Без дурня і паска не освятиться.

Не говори, що знаєш, але знай, що говориш.

Не стидно мовчати, коли нема чого сказати.

Назриваю в гаю запашного зілля, запашного зілля, вибуялих трав.

Умій сказати, умій і промовчати.

Для правди багато слів не треба.

Краще послизнутись ногою, ніж язиком.

Посадили зелений сад навколо міста.

Не вислухана мова не варта нічого.

Усякій матері свої діти милі.

І від солодких слів буває гірко.

Виховав дитину в добру годину.

Гстре словечко коле сердечко.

Від солодких слів кислиці не посолодшають.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

Не лізь поперед батька в пекло.

Шукай правди у старих, а сили – у молодих.

До завірюхи треба кожуха.

Ночвами моря не перепливеш.

Учись не до старості, а до смерті.

Добре розумного вчити.

За дурною головою та й ногам горе.

Не вистачає клепки в голові.

Ні собі взяти, ні людям показати.