Граматична основа. Види речень

Сперечатись з Гомером – справа марна.
 

А діти – мов букети піднебесні.
 

Ти, бачу, гайдамакам був би рад.
 

Отари сірих хмар лежать безрушно й сонно.

Поговорили на раді та й розійшлись, забули.
 

На Січ почали вчащати посли від турка.
 

Давнє золото було розміняно на мідяки дрібних, а інколи й приватних починань.
 

Турки рідко користались із рушниць.

Кривоніс викресав вогню, запалив люльку, присів під повіткою й задумався.
 

Кошовий першим встромляє носака у стремено і, перекинувши ногу через коня,
вгрузає у сідло.
 

Гетьман з писарем обмірковували політичні питання.
 

Отаман, приклавши руку до грудей, покірно схилив голову.
 

Я дуже люблю міста Київ і Львів.

Надворі дмухав весняний скажено-веселий вітер.
 

Хвилястий вітер пелехатий мені спокою не дає.
 

Правду вітер той шепоче і розважить зорі хоче.
 

Нас пригоди впинить не в силі.

 

Не раз серед ночі маленький Устим прокидався від стукоту у вікні.

Осінь на околиці рве пожовкле листя, і дощами колеться, і вітрами злиться.
 

По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні.
 

Прийшли під осінь ще зелені клени...
 

На світанку вишнева хмарина білим цвітом окутала сад.
 

Вийшовши з готелю, Лаврентій з жоною й дітьми попростував до Дніпра.

 І крізь хатнії віконця рознесеться, залунає По занедбаному краю пісня волі, пісня сонця!

 Колись давно північною добою В повітрі легкому дрімаючих степів Мене ласкав малу під стріхою сільською Коханий, рідний спів.

Так давно не звучала бандура моя.
 

Щось мариться мені в палких обіймах ночі.
 

І не бідне, і не погане село Бужани.

простим дієслівним присудком
 

складеним дієслівним присудком
 

складеним іменним присудком
 

додатком
 

обставиною

Хмельницький був іншої думки.
 

А дівчина була як сонце.
 

Панська ласка – що вовча дружба.
 

На провесні вовчі зграї ставали дедалі нахабнішими.
 

Настя була м’якої вдачі.

 додаток
 

присудок
 

підмет
 

означення
 

обставина

Земля почала зеленіти тендітною травою.
 

Я вірші почав писать під вечір золотий.
 

Як прагне людство в злагоді іти назустріч сонцю, радості й труду!
 

Ми чисті перед совістю, нащадками й планетою.
 

Між людьми буду жить молодий і крилатий.

 Він був незвичний, той смуток.
 

Поет всюди залишається господарем свого настрою.
 

Василь Стус – справді великий поет.
 

В труді твори красу життя.
 

Почав жевріти схід сонця.

 Я і ти – два світи у безмежному Божомі небі.
 

Ми з братом щиро любилися зроду, змалку.
 

Залізняк і Гонта відмовилися відповідати на запитання.
 

В нічну розвідку пішло четверо.
 

Двоє хлопців і двоє дівчат ішли Петровською алеєю.

Ще тумани сиві не зійшли з полів.

Не знає, на якому дереві хліб росте.

Пан залишиться паном, щоб він не базікав.

Одне з найпочесніших місць у культурному набутку українського народу належитьписанкарству, у якому розкрилися висока духовність і небуденний талант нашого народу.

Вчитися – ніколи не пізно.

Суха морська трава може шелестіти під ногами.
 

Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній просвітленості.
 

Нам треба триматись разом.
 

На Великдень перший раз зозуля може закувати.
 

Вірний приятель – то найбільший скарб.

Історія писанки як символу сонця, безсмертя, весняного відродження сягає в далеке минуле й пов’язана з ритуалом весняного відновлення природи.

Власноруч розмальовані писанки – найліпше великоднє вітання.

Християни, які перейняли звичай писати писанки, побачили в ньому знак віри у вічне життя.

Яка це добра і світла година, коли село йде на Великдень до церкви.
 

Як гарно бджолам тут на просторах, у білому квітучому царстві!

Почало рясно осипатися на бульварах Києва жовтогаряче листя.

І в чи не найголовнішому слові нашої мови „життя” предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства.

І зернину, у цей маленький тугий злиточок матерії, стільки вкладено життєвої енергії, добра, безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною.

Людей, які прийняли з доброю місією, із чистим серцем чи доброю новиною, на нашій землі завжди зустрічали з хлібиною на вишитому рушничку.

Одвічним спокоєм, урівноваженістю віяло від усього, що впадало Григорію в око.

 Ось ідуть закохані і юні.
 

„Бабине літо” висіло на віттях як прядиво.
 

У синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.
 

Скільки днів пролетіло над нами.
 

Один з партизанів підвівся на стременах.

Вечоріє.
 

Маленька хатинка біля річки.
 

Радісні, усміхнені обличчя, веселі очі.
 

Мені дуже весело.
 

Дні прекрасні.

Посадили над козаком явір та калину.
 

Без дурня і паска не освятиться.
 

Не говори, що знаєш, але знай, що говориш.
 

Не стидно мовчати, коли нема чого сказати.
 

Назриваю в гаю запашного зілля, запашного зілля, вибуялих трав.

Умій сказати, умій і промовчати.
 

Для правди багато слів не треба.
 

Краще послизнутись ногою, ніж язиком.
 

Посадили зелений сад навколо міста.
 

Не вислухана мова не варта нічого.

Усякій матері свої діти милі.
 

І від солодких слів буває гірко.
 

Виховав дитину в добру годину.
 

Гстре словечко коле сердечко.
 

Від солодких слів кислиці не посолодшають.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.
 

Не лізь поперед батька в пекло.
 

Шукай правди у старих, а сили – у молодих.
 

До завірюхи треба кожуха.
 

Ночвами моря не перепливеш.

Учись не до старості, а до смерті.
 

Добре розумного вчити.
 

За дурною головою та й ногам горе.
 

Не вистачає клепки в голові.
 

Ні собі взяти, ні людям показати.