Гр.2. (Працює з текстом). Читання тексту вголос (6 клас. Прикметник)

Прочитай текст. Дай відповіді на запитання.

Мама Марійку дуже любить. Дідусь з бабусею також, але мама таки сильніше. Вона завжди каже донечці:

• Ти моя квіточка, ти моя царівночка, ти найкраща в світі.

Дівчинка переконана, що вона особлива і часто задивляється в дзеркало. Бо й справді: хіба не красива? Біляве хвилясте волоссячко, карі оченята, маленький носик і пухкі губенята. А які красиві, яскраві в Марійки платтячка і стрічки! Мама таки старається. Свою стару кофту вже стільки разів штопала, а донечці щоразу – обнова. Бабуся тільки головою хитає, звертаючись до матері:

• Могло б цього дрантя бути й менше. Ти в другому класі і третини того не мала. Отак звикне, поки маленька, а підросте, тоді що робитимеш?

• Буду купувати все найкраще, бо вона в мене одна, ще й така красунечка, – відказує щораз мама.

• Ой, чи стане тобі здоров’я! Сама дитину ростиш, а хочеш перевершити тих, що впарі дбають, та ще й достатки мають, не те, що наша з дідом пенсія і твої заробітки.

• А я буду старатись, що б там не було.

Марійка, слухаючи таку розмову, мовчала, та, залишаючись з мамою наодинці, завжди клянчила то нові сережки, то спідничку, то ще щось. Мати завжди обіцяла і старалась виконати обіцянки, а малій було байдуже, що за новий костюмчик мама цілий тиждень у сусідів город сапала, а щоб купити курточку і чобітки, довелось половину всієї картоплі з городу продати.

Ось і цього разу з’явилася нова забаганка. Однокласниця Олька прийшла до школи в новому сарафанчику. Вона сьогодні святкувала іменини і хвалилась подарунками: маленькою сумочкою і джинсовим сарафанчиком.

Марійка аж кусала губенятка. Всі однокласники дивляться сьогодні лиш на ту руду Ольку, а на Марійку ніхто й разу не глянув.

Тому дівчинка повернулась зі школи надута і непривітна, на їжу навіть не глянула, хоч бабуся кілька разів припрошувала скуштувати борщику чи вареників, і вляглась на диван, чекаючи із повсякденних заробітків маму.

А ввечері була в хаті буря. Донечка голосила і верещала, тупаючи ніжками, не піддавалась на жодні умовляння: їй треба сарафанчика, і якнайскоріше. Мама пробувала пояснити, що нема грошей, що вона ще не повернула борг за светрик, котрий придбала для Марійки минулого тижня. Бабуся знов гірко хитала головою, а дідусь аж розсердився:

– Дивись, гнівається на тебе Матінка Божа, глянь як хмурить брови з образа. Ще й покарати за таке може. Невже ти не проживеш без того сарафанчика?

Нічого не допомагало. Дівчинка до півночі голосила, мати до ранку не спала – журилась. Вранці зняла з горища мішок з квасолею і вирушила на базар.

Донечка поснідала і пішла в школу веселенька. Вона не думала ні про що, крім нового сарафанчика. Як то їй буде приємно, коли одягне обновку і всі знову дивитимуться на неї із заздрістю. Та раділа Марійка недовго. Коли повернулась зі школи, в хаті було холодно, бабуся кудись поділась і обіду не зварила.

Дівчинка вийшла на подвір’я. Дідусь говорив біля стайні з незнайомим чоловіком, потім вивів корову, витираючи сльози. Спантеличена Марійка підійшла ближче і почула, як дядько сказав:

• І вам не шкода корови? Як же дитина без молока?

• Це не дитина, а кара Божа, – відповів дідусь.

А малій з сумом пояснив:

– Автобус, котрим поїхала мама на базар, перекинувся. Багато людей у лікарні. Вона також. Грошей на ліки треба багато… Як виживе… Минулись твої сарафанчики.

Дівчинці вперше в житті по-справжньому стало страшно. Хіба можна уявити собі життя без мами? Коли ніхто і ніколи не скаже: «Донечко, рідна».

Марійка побігла до хати і вклякла перед образом Божої Матері:

– Матінко Божа, врятуй мою матусю. Я вже буду чемна і ніколи нічого не вимагатиму. Лиш би вона залишилася жива і здорова.