ГР 2. Читання мовчки тексту (Василь Чухліб "Той, що живе на башті") та тестування за змістом прочитаного, 7 клас

Уважно прочитай мовчки текст

Той, що живе на баштані

Баштан був далеко від села. Довкола — поля золотої пшениці, квітуючих соняшників, високої кукурудзи. На баштані вилежувалися проти сонця смугасті кавуни, жовтобокі дині, день за днем повнилися солодким соком.

Господар баштану — дід Матвій, курінь якого он на пагорбку. Час від часу дід обходить баштан, оглядає свої володіння, а потім всідається біля куреня й плете солом'яного бриля. Тихо на баштані, спокійно.

Одного разу дід Матвій обходив баштан і раптом помітив: кавун, який ще вчора був цілий-цілісінький, тепер лежав надгризений. Та і який же кавун — чи не найбільший на баштані!

— Ге, це, либонь, тушканчик заявився. Той, якого називають ємуранчиком. Так він мені половину баштану перепсує.

І дід пішов по баштану, пильно вдивляючись, аби знайти ємуранчикову нору.

Дід Матвій був мудрий, як і всі діди. Коли обідав кавуном, то з'їв кілька скибок, а решту поклав біля входу до ємуранчикової нори.

Ємуранчик весь день солодко спав у прохолодному підземеллі. А коли баштан почали огортати сутінки, він прокинувся й вибрався на поверхню. Прислухався, принюхався. О, пахне кавуном. Та ось він лежить, розрізаний, ніби світиться проти місяця. Ємуранчик поласував кавунцем, а зернята повибирав і відніс у нору. Нехай будуть про запас, потім він їх полузкає. Кавунячі зернята — смакота!

Уранці дід Матвій, як завжди, оглядав баштан. Біля ємуранчикової нори побачив тільки шкуринку від кавуна. Усміхнувся й пішов далі. Усі кавуни та дині на баштані були цілі.

Тепер щодня сторож, коли їв кавуна чи диню, залишав частину для ємуранчика.

Ємуранчик завше виходив з нори, коли баштан оповивали густі сутінки. Повечеряє залишеними дідом наїдками й гуляє по баштану. Плигає туди-сюди й усе чує, все бачить. Он вийшов на полювання вухатий їжак, чатує на комах та жуків. Он польова миша на високій лободині оббирає насіння. Прошмигнула прудка ящірка. Пролетіла над баштаном птиця дрімлюга. Дрімає вона вдень, а вночі вилітає по здобич. А хом'як-товстунець чого це сюди приплентався?

А як почує ємуранчик шелест совиних крил чи лисячий запах, одразу ховається в нору. Бо і сова, і лисиця — то його вороги.

Однієї темної ночі вибрався ємуранчик з нори, підхарчувався трохи й сів, нашорошивши великі вуха й глипаючи своїми зіркими очицями, які й у темряві бачать. Він і зараз бачив, як вилискують крутими боками кавуни, що вночі здаються казковими велетнями. Чув, як дихають вони теплом, яке за день увібрали від сонця. На пагорбку в курені покашлював дід Матвій. А потім старечого кахикання не стало чути — мабуть, дід задрімав. Над баштаном залягла заколисуюча тиша.

У цій тиші ємуранчик раптом уловив якийсь шелест. Долинав він з кукурудзи і все ближчав та ближчав. Ємуранчик не міг розгадати, що за звір то йде.

На баштан вийшли дві великі чорні постаті. Постояли, прислухались. А потім, пригинаючись, почали нишпорити по баштану. Тихо зривали і кидали в лантухи найбільші кавуни. Ємуранчик спочатку не міг збагнути, в чому річ. Якщо люди приїздили на баштан, то вдень, і дід Матвій частував їх кавунами, потім допомагав вантажити кавуни та дині на машину, і вона везла їх до села. А ці самі потаємно порядкують. А дід Матвій не бачить і не чує.

І тут він звівся на довгі лапи й засвистав щосили.

Він уже не бачив, але й під землею почув, як вибіг з куреня дід Матвій і залементував:

— А хто це тут шастає? Стій, стрілятиму! — І бабахнув у небо з дробовика.

Крадії кинулися в кукурудзу, залишили лантухи з кавунами. Сторож переносив їх до куреня й картав себе:

— І як же це я задрімав? От халепа! Чекай, а хто ж це свистав ?

І тут збагнув: — Та це ж ємуранчик мене розбудив! Ну й молодчина!

Наступного вечора ємуранчик вийшов із нори й побачив біля входу дві половинки спілої, пахучої дині. Такої солодкої дині він ще ніколи не їв...

Коли похолодало і пішли осінні дощі, він забрався глибоко в нору й заснув до весни. Під головою в нього лежала подушечка — залишений дідом Матвієм вузлик. Нагорі розгулювала хурделиця, тріщав мороз, а в норі було затишно й тепло. І снилися ємуранчикові солодкі сни — про те, як прийде нова весна, а за нею — літо, зазеленіє, заквітує степ, і він знову разом з дідом Матвієм стерегтиме баштан.

А як прокинеться ємуранчик навесні від сплячки, то на перший сніданок йому будуть смачні кавунячі зернята, які залишив дід Матвій у вузлику...

Василь Чухліб

Ємуранчик – гризун із сімейства тушканчиків.