( Аудіювання доречно провести під час вивчення творчості Тараса Шевченка)
6 клас
Українська література
ГР 1 . Усно взаємодіє
Аудіювання
Тарас у Києві
Після снідання Тарас вирішив оглянути місто Київ. Усі радили подивитись Хрещатик, Золоті ворота, Софію, Поділ, Дніпро, Царський сад і палац, побувати у Лаврі, печерах, у Видубецькому монастирі.
Вийшов Тарас на широку вулицю, звернув праворуч, дійшов до Софіївського собору. Хотів було туди завернути, та багато панів там стояло і кожному треба було вклонитись.
Звернувши праворуч, пішов униз і опинився на Хрещатику.
Все навколо здавалось незвичайним, дивовижним. Між двома похилими горами широка долина. По один бік стояло п'ять великих будинків, а біля них кілька маленьких хаток. По той бік гора поросла густим лісом лип, тополь. У долині ліворуч великий ставок з похилими вербами, осокорами, каштанами.
У затінку під старим каштаном сиділо двоє дідів, покурюючи люльки.
– Добридень вам, дідусі!
– Здоров, козаче, здоров!
– Чи не знаєте ви, як пройти до Золотих воріт?
Діди здивовано зиркнули на Тараса.
– Звідкіля ти, козаче?
– З Вільшаної!
– Як же це ти сюди потрапив?
– Я вчора з паном Енгельгардтом приїхав до Києва. Мій пан гостює, а мені волю дав аж на три дні. Так ото я чув, що тут десь є Золоті ворота і Хрещатик, хочу подивитись.
Діди засміялись…
– Так Хрещатик шукаєш?
– Еге!
– Оце, сину, де ти стоїш, уся оця долина і є Хрещатик. – Дід набив тютюном люльку, витяг з кишені кресало і кремінь, добув вогню, припалив люльку і повів бесіду:
– По цій долині здавна текла річка. Тепер ставок пересихає і річка висохла. А ото вулиця йде вгору до Золотих воріт, друга вулиця здавна була по долині. Якраз отут і був перехрест: схрещувались дороги, то люди й почали це місце хрещате звати Хрещатиком.
– А я ще інше чув, – заговорив другий дід. – І таке кажуть: коли князь Володимир гнав киян на хрещення в Дніпро, то саме цією долиною, і від того долину прозвали Хрещатиком.
– І це може бути. Так ото сину, треба тобі йти вгору, отам біля Софії і Золоті ворота...
– Дідусю, хто зробив ці земляні вали і Золоту браму?
Дід з великими сивими вусами, сивою бородою, видно, старший, почав розповідати:
– Багатий Київ старовиною!...
Тарас дізнався, як київські князі будували земляні вали-фортеці для оборони старого міста від половців, печенігів та інших орд. Уся київська гора була оточена земляною спорудою за князя Ярослава Мудрого, який і Софію збудував і церкву надворітню із золотою брамою, що татари розбили.
– А чого брама звалась золотою?
– Двері цієї брами були вкриті листами з золота, як-от Софія, Лаврська дзвіниця.
– То золотої брами там, куди ми йдемо, нема?
– Е, сину, не то що брами, а й надворітньої церкви немає, – татари все сплюндрували. На тому місці ти побачиш тільки високу могилу.
... Після обіду Тарас пішов у Софію. І справді, яка там краса! Як понамальовано! Тараса не можна було відтягти від розписаних стін, він запалився вогнем, малюнки вбирали очі.
... Довго не міг Тарас отямитись від баченого.
"І все оте робили руки малярів? – думав хлопець. – Ніщо мене не спинить: стану тільки малярем!".
Усю ніч снились Тарасові дивовижні малюнки.
(За Д. Красицьким)