Діагностичне тестування з теми "Книжка вчить, як у світі жить" (І частина)

До Летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців. Карпо здивувався – такі ці люди були високі, рівні, дужі! А запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в Україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. І розказали, що як зруйнували Січ, характерники зачарували її всю – з островом, з гетьманом, з козаками – і тепер вона тут.

У Старому Кодаку жив лоцман Карпо Летючий. Він змалку добре знав усі дніпровські пороги, за що Іван Музика – лоцманський отаман, його любив і довіряв, як самому собі.

А Карпо Летючий вночі прийшов у своє село і від свого товариша дізнався, що батьківську хату і все, що в ній було, спродали й віддали купцеві за розбитий байдак, Олеся повінчалась з другим лоцманом. Тієї ж ночі він навіки помандрував за границю, аж за синій Дунай. І не стало про його чути ні вісточки. Всі так і думали, що він утопився або розбився об скелі на Ненаситцеві.

Щасливо проминули три пороги. А коли наблизились до Ненаситця, десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. Хвилі вхопили байдак і кинули на скелю.

Пішли парубок з дівчиною до її рідного села Чаплі. По дорозі бачать, що довкілля не змінилося, все таке ж пишне та гарне, як і 100 років тому. Тільки людям живеться погано – змушені працювати на панів, ляхів та жидів, бо вони і землю, і волю у них відняли.

Гетьман став розпитувати, чи пам’ятають в Україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, і чи й досі терплять від ляхів, татар і москалів. Карпо відповів, що про запорожців вони чули від кобзарів